На Тернопільщині батько-одинак виховує шістьох синів

Пішли від мами, живуть у покинутому будинку і просять в подарунок прапор.

Пам'ятаєте дитячу пісеньку: "Папа може плавати брасом, сперечатися басом, дрова рубати", - з лукавим кінцем: "Тільки мамою не може бути"? 39-річний житель містечка Кременець в Тернопільській області Василь Олійник довів: ще й як може! Адже він один виховує шістьох синів, пише Сегодня.

Наймолодшому, Денису, шість років - скоро він піде в школу. А старшому, Лаврентію, вже 15 - він закінчив 8 класів і вступив до училища. Рідна мати приходить провідати хлопців лише зрідка: у неї інша сім'я. Проте Василь вважає себе щасливою людиною.

"Хлопці здорові і зі мною, - посміхається він, гладячи по голові Деню (так домашні називають Дениса). - От би ще з житлом проблема вирішилася, було б абсолютне щастя".

Живуть у "руїні".

При в'їзді в Кременець відразу впадає в очі старий будинок рожевого кольору з зіяючими вікнами підвалу і перекошеним дахом. Кілька років тому він навіть засвітився в кліпі "Руїна" гурту "Скрябін". Саме тут тепер живе багатодітний тато з дітьми.

"Я працював на фірмі в Польщі, добре заробляв. Коли закінчилася віза, повернувся додому оновити документи, - згадує Василь Миколайович. - Але варто було тільки переступити поріг рідного дому, як у двері постукала вчителька школи, в якій навчалися діти, та ще й з міліцією. Педагог поскаржилася, що хлопчики приходять на заняття брудними і голодними, пропускають уроки. При можливості можуть з'їсти по чотири порції обіду! Дійшло до того, що вчителі приносили їм їжу додому. На моє запитання, де ж Аліса (дружина Василя. - Авт .), сусіди і вчителька промовчали, опустивши очі ".

Незабаром завітала і сама мати сімейства. Не соромлячись у виразах, жінка стала ... виганяти чоловіка. Василь мовчки зібрав дитячі речі і пішов з синами. Діти самі пішли за ним, сказавши мамі: "До побачення".

Хтось підказав, що на вулиці Вишневецькій стоїть "нічийний" будинок, і сім'я вирішила оселитися там. "Це зараз у нас все налагоджено: вранці хлопці встають і біжать вмиватися на вулицю. А спочатку було дуже важко, - зізнається багатодітний тато. - Меблів не було, весь одяг довелося звалити в купу, і вранці хлопці відкопували чисті шкарпетки і футболки. Потім спорудили шафу. Спали ми спочатку на старих матрацах просто на підлозі, а обіднім столом служило цинкове корито ".

ПІДВАЛ-ВЕНЕЦІЯ.

Василь - майстер на всі руки: він швидко зварив хлопчакам три двоярусні ліжка. Друзі зібрали в дитячу комп'ютерний стіл і шафу, дещо з меблів за безцінь продав сусід.

Домашні клопоти в цьому будинку не переводяться. Після сильного дощу та весняного паводку, наприклад, підвал затоплює брудна вода.

"Знаєте, що придумали хлопці? Вони приносять надувний човен і плавають у підвалі, як по річці", - сумно усміхається наш співрозмовник. Одного разу в будинку виникла пожежа, і його довго заливали водою - вона залишилася в підвалі дотепер. Будинок просів, у стінах пішли тріщини. "Я поставив маячки, щоб відстежувати ситуацію, і бачу, що тріщини розходяться і далі. Довелося в підвалі стелю підперти колодою, але чи довго вона витримає? Спочатку було страшно, а тепер вже начебто звикли", - зізнається Василь.

А ось всередині будинку, в кімнатах хлопців, дуже затишно і чисто. За рік тато Василь зробив ремонт, благо, сам працює на будівництві. Будинок 100-річний, але в ньому є і свої принади: влітку тут прохолодно, а взимку товсті стіни надійно зберігають тепло. До родини Василя там ніхто не жив 15 років, газ не підведений. Коли минулої зими батько затопив грубку, зі старого димоходу дим повалив у середину кімнати. Так що в морози тепер рятує тільки електрокамін. Найбільша проблема - в зручностях на вулиці.

"Я б вже давно все відремонтував, але міськрада відмовляється передати мені у власність підвал і горище, - говорить тато. - Адже нам належать тільки половина будинку, господарі другої квартири давно перебралися в село й чекають, щоб все відремонтував жек".

Хліб І оселедці.

Шість молодців прогодувати нелегко. "Хлопці мої молодці, всім мені допомагають. Вирішимо, приміром, на вечерю картоплі насмажити, і 10-річний Максим уже біжить в льох, потім все сідаємо і разом чистимо", - сміється голова сімейства.

Дбайливий батько купив хлібопічку, і тепер кожен день до обіду пече свіжий хліб. Хлопчаки біжать на аромат, відламали окраєць і знову мчать до друзів. Коли голова сім'ї відлучається у справах, то просить сусідку доглянути за його синами. У його відсутність жінка намагається побалувати дітлахів: куховарить що-небудь смачненьке, прибирає замість хлопчиків, хоча у них строго розподілено, хто в якій кімнаті наводить порядок і коли миє посуд.

"Діти - це не пластилін, а залізо: коли треба, хвалю, а завинили - можу і по попі шльопнути", - розкриває педагогічні секрети батько.

Діти часто все роблять разом: грають, бігають в магазин і навіть хворіють. "Минулої зими Маркіян захворів вітрянкою. Я поклав його в свою спальню, та тільки він видужав, решта злягли", - нарікає Василь Миколайович.

Разом хлопчики наводять красу. Минулого літа, наприклад, старші хлопці попросили вистригти їм оселедці на голові. Батько спочатку відмовляв, а потім здався, і на перший дзвоник вони пішли з чубами. "Ви б бачили, як нас зустріли в школі! На лінійці першими поставили, дівчата фотографувалися!" - Хваляться хлопці.

КРАЩИЙ ПОДАРУНОК.

Якось, працюючи у дворі, батько почув розмову синів. Один каже: "Ось наколядуєм на Різдво грошей, і я куплю собі набір ключів - залізяки крутити". Другий хотів світлодіоди на велосипед. І раптом Деня заявляє: "А я куплю здоровенний прапор". "Думаю, навіщо чекати? - Говорить тато. - Пішов і купив великий прапор. Тепер, якщо чую, що машини сигналять, знаю, що це мої козаки з прапором бігають. Його вже й відібрати намагалися, і купити. Один дідусь 100 грн пропонував , але вони не віддали. Він каже: "Молодці, нічого Україну продавати!" - і поцілував кожного ".

У кожного з братів - своє хобі. Наприклад, старший Лаврентій, як і батько, любить історію, 12-річний Маркіян збирає техніку і малює, 11-річний Вася ліпить з пластиліну, а 9-річний Матвій обожнює возитися з птахами.