Вода утворила «ставок»: на Тернопільщині 4 роки не можуть залатати водогінну трубу

Мешканці п’яти будинків, що на вулиці Лесі Українки у Бережанах скаржаться, що внизу їхньої вулиці проходить водогінна труба, яку чотири роки тому прорвало. Вода, що витікає з труби, утворила «ставок» площею 50 на 30 м, через який неможливо ні пройти, ні проїхати, бо він перекрив дорогу.

Хто тільки не приходив дивитися на цей «ставок» – і з районної адміністрації, і з водоканалу, і з міської ради, але досі ніхто нічого не зробив. Люди змушені оббивати пороги чиновницьких кабінетів, але вже наперед знають відповідь на усі свої звернення: «Чекайте!» І поки вони «чекають», бояться, що взагалі можуть залишитися без води на зиму, пише Нова Тернопільська газета.

– Ми живемо в жахливих умовах, – скаржиться одна із мешканок пані Галина. – Моя хата остання на вуличці. Відстань від неї до центральної труби – близько 400 м, і я найбільше потерпаю, бо якщо тепер у мене перебої з водою, то чого чекати взимку?! Влада в місті знає про це, але за стільки років проблема так і не зрушила з мертвого місця. Ми самотужки теж не можемо щось зробити, бо в землі неподалік водогінної труби проходять електричні кабелі, і тому, щоб відремонтувати трубу, треба відключати світло, перекривати воду, потрібна спеціальна техніка… Неодноразово зверталися у міську раду, до начальника водоканалу, до голови Бережанської РДА, але... Може, вони просто не хочуть допомогти чи настільки байдужі?!

У середині червня мешканці вул. Лесі Українки знову написали заяву на ім’я міського голови з проханням відремонтувати водогінну трубу. Заяву прийняли і знову порадили… зачекати…

– Ставок перекрив дорогу, а попереду осінь і зима, – каже пані Галина. – У випадку якоїсь небезпеки, чи то швидка, чи то пожежна, не кажучи вже про машини мешканців, не зможуть проїхати. Ми ніби відрізані від світу: з одного боку – «ставок», а з іншого – будинок. А який сморід у спеку!..

Втомлені бездіяльністю влади і комунальників, люди не приховують, що в них просто опускаються руки.

– Як то все тяжко в нашій країні робиться... – зітхає пані Галина. – Наче якесь замкнуте коло... Я телефоную до міського голови, тоді до начальника водоканалу, вже й до місцевих волонтерів звернулися з цією проблемою… Волонтери мене зустрічають на вулиці і запитують: «Що там, пані Галю, зрушилася справа з місця?» «Ні, пообіцяли, що з понеділка залатають…» – знизую плечима. І так уже те «з понеділка» триває чотири роки…