«На передовій не думаєш про пільги» – тернопільський боєць, який майже рік був у зоні АТО

Понад дев’ять місяців Олександр Романцов провів у зоні АТО. Ще влітку минулого року тернополянин змінив стабільне чиновницьке крісло на окопи та щоденні обстріли. На війну пішов добровольцем. Каже, по-іншому не міг.

Оцінивши ситуацію на Сході, чоловік констатує: чекати на припинення військових дій до президентських виборів у Росії не варто. А до того часу боєць закликає тернополян підтримати військових на Сході. У першу чергу - морально.

Почувалися мішенями у тирі

Тернополянин Олександр Романцов багато років пропрацював на керівних посадах. Та влітку минулого року прийняв рішення, яке змінило все його життя. Чоловік вирішив приєднатися до армії бійців, які захищають наш спокій на Сході. У своєму вчинку пан Олександр героїзму не бачить. Каже, так мав би вчинити кожен чоловік, який себе поважає. Мабуть, поповнити лави українських бійців змусило його націоналістичне минуле. З 1989 по 1992 роки Олександр Романцов очолював першу націоналістичну організацію в Тернополі - «Спілка націоналістичної української молоді». Після референдуму про незалежність України, в лютому 1992 року, був у числі перших, хто прийняв військову присягу на вірність українському народу, пише "Номер один".

- Тепер прийшов час захистити Україну. Сидіти на дивані і, склавши руки, слідкувати за подіями на Сході чоловікам не личить. Якщо ми зараз не захистимо нашу державу, то окупанти поженуть захищати чужу, - каже чоловік.

Влітку минулого року пан Олександр добровільно поновився на військовому обліку, хоча вже 5 років, як був знятий в зв’язку з досягненням граничного віку. Після проходження медичної комісії одразу отримав повістку. 14 серпня 2014 року розпочалася його військова служба. Спершу пройшов тритижневу підготовку у військовому навчальному центрі на Львівщині. Потім був направлений у славнозвісну 51-шу бригаду, яка на той час уже пережила одну з найстрашніших подій військового протистояння – Іловайський котел. Згодом дислокувався у населеному пункті Новопавлівка на Дніпропетровщині. Там бригада приходила до тями після страшних серпневих подій. Далі - у Володимир-Волинський. Після розформування 51-ої бригади разом із колегами висловив бажання продовжити службу у 24-тій. Після трьох тижнів бойового злагодження на військовому полігоні в м.Чугуєві Харківської області був направлений у зону проведення антитерористичної операції. Так з 22 листопада 2014 року тернополянин перебував у близькості до лінії фронту. Зокрема, у місті Лисичанську Луганської області.

- Перші місяці, з листопада по січень, стояли на блокпостах. На початку лютого були направлені на передову в село Кримське. Там у складі першої роти першого батальону на посаді гранатометника тримав позиції. З перших днів на передовій було досить гаряче. В день по два-три рази накривала артилерія. Йшли обстріли, працювали снайпери, - пригадує Олександр Романцов. – Тривало це до 15 лютого. У той день було оголошено так зване друге перемир’я. Артилерія вже не працювала. Противник використовував в основному стрілецьку зброю, працювали снайпери, гранатомети. Як друге, так і третє перемир’я не дотримувалося з боку ворожих сил. Сепаратисти не припиняли обстрілів. У час т.зв. «перемир’я» противник зміцнював свої позиції. На підконтрольну їм територію заходили колони зі свіжими силами. Головна небезпека в тому, що інколи протилежна сторона працювала з важкого озброєння – мінометів та артилерії, а ми не могли дати їм відповіді. Тоді ми почувалися, як мішень у тирі.
З початку бойових дій забезпечення армії практично не змінилося, констатує боєць. Крім того, у зв’язку з важкою економічною ситуацією, менше стали допомагати волонтери. Проте військові не скаржаться. Навпаки – відносяться з повним розумінням.

- За останній рік втричі знецінилась гривня. Люди збідніли. Платоспроможність зменшилась, тарифи зросли. Відповідно населення вже не має можливості допомагати армії, як раніше. Багато людей і хотіли б допомогти, але самі знаходяться у скруті, - каже Олександр Романцов. – Небезпека і в тому, що люди почали звикати до війни, а хлопцям на передовій, як і раніше, потрібна підтримка. І навіть не стільки матеріальна, як моральна. Вони повинні відчувати, що не кинуті напризволяще, що про них дбають, думають та пам’ятають.

Як і раніше, на Сході є проблеми з озброєнням. За останній рік новітнього оснащення бійці не отримували. За словами бійця, добре укомплектована лише Національна гвардія, але вона стоїть на другій лінії. І це викликає у вояків чимало запитань. Головне - чому техніка не на першій лінії оборони? Також на передовій недостатня кількість тепловізорів. Завдяки цьому пристрою, військовим легше виявити противника у темну пору доби. Трохи краща ситуація з приладами нічного бачення, але з ними важче виявляти диверсантів. Плюс бійцям необхідні батарейки та акумулятори до обладнання, бо на передовій немає де їх взяти.

За понад рік служби Олександр Романцов устиг побувати на різних позиціях. Чергував на блокпостах, двічі був на передовій. Каже, найважче хлопцям на передовій, адже ніхто не знає, що може статися наступної хвилини. Бійці розуміють, що від їхніх дій та реакції залежать не тільки їхні життя, а й тих, що перебувають у тилу. Вони першими приймають удар, натомість нагороди та високі статуси отримують інші.

- На сьогодні існує кричуща несправедливість. Думаю, варто роз’єднати поняття «учасник бойових дій» та «учасник АТО». На сьогодні різниці немає. Усіх, хто був в АТО, стає учасником бойових дій. Відповідно людина, яка стоїть на передовій, кожного дня, а то й кілька разів на день наражається на небезпеку, і людина, яка стоїть на блокпосту за 30-70 км від лінії зіткнення, мають однаковий статус та соціальне забезпечення, - зазначає тернополянин.
Більше того, нічим іншим, як мильною булькою, виявились заяви урядовців про високі грошові нагороди за участь в бойових діях, т.зв. «бойові».

- За час мого перебування на передовій, а це 95 днів, не було виплачено жодної копійки «бойових». Проблема в тому, що система побудована настільки бюрократично, що реально отримати ці кошти не можливо, - каже Олександр Романцов.

За словами чоловіка, у зоні АТО навіть не можливо взяти довідки про участь у бойових діях, тому що військова частина знаходилась за тисячу кілометрів.

Сам Олександр Романцов протягом року перебування на передовій жодного разу не користувався пільгами. Та й загалом на допомогу держави не розраховував. Увесь час його підтримували рідні та друзі. Надсилали на передову військову форму, передавали продукти, телефонували і головне – молилися.

- На передовій думаєш не про пільги, а про те, щоб повернутися живим та здоровим, - каже боєць. - Документи для присвоєння статусу учасника бойових дій пан Олександр подав лише після демобілізації. Наразі чекає на посвідчення.

Закриті кордони – удар по іміджу Путіна

Попри показове перемир’я хлопцям на Сході важко. Домовленості на вищому державному рівні позбавили їх можливості убезпечити себе від противника. Вони не можуть стріляти у відповідь і змушені стримано реагувати на провокації сепаратистів. Противник це добре розуміє і випробовує витримку наших бійців.

- Після оголошення перемир’я і заборони стріляти у відповідь, диверсійні групи почали підступати на відстань до 100 метрів. Ми слідкуємо, але реагувати не можемо. У той час взимку під час перемир’я нам дозволено було стріляти без попередження, якщо ворог наближався ближче, ніж на 500 метрів, - каже Олександр Романцов. - Таким чином керівництво наражає на небезпеку своїх солдатів. Адже останнім часом внаслідок дій диверсійних груп загинуло більше людей, ніж під час бойових сутичок. Почастішали випадки підриву на мінах та фугасах. Це стосується як військових, так і мирного населення.
Попри все, люди на Сході досі не мають одностайної позиції щодо військових подій у нашій країні.

- У Лисичанську ми спілкувалися з місцевими жителями. Раз у десять днів люди брали до себе бійців, щоб вони помилися, попрали речі і повечеряли. У нас склалися дружні стосунки, але так налаштоване не все населення Сходу. 2/3 людей через енергетичну близькість до Росії тяжіють до Сходу. Путін сподівався на кримський сценарій. Він залякав людей на півострові і думав, що на Луганщині та Донеччині усе пройде безкровно. Коли розпочалися бойові дії, нас стали вважати винними у тому, що ми розв’язали війну, що обстрілюють їхні будинки. Як би ми цього не хотіли, але у місцевого населення брак патріотизму та української державницької позиції, - зазначає тернополянин.

Сьогодні чимало політиків критикують дії влади і військового командування. Мовляв, якби була політична воля очільників держави, цю війну можна було б завершити за тиждень. Та ті, хто там був, такої думки не поділяють.

- Частина бійців переконані, що ми могли б іти в наступ. Та з озброєнням, яке є сьогодні, я не думаю, що це реально. Ми використовуємо озброєння 80-90-х років. Нового за останній рік ми не отримували, - каже боєць. - Натомість у сепаратистів стільки зброї, що навіть якщо закриють кордони, вони ще довго зможуть протриматися без підмоги. Закрити кордони – це фактично приректи Росію на поразку. Це буде ударом по іміджу Путіна, а перед виборами йому це не вигідно.

Олександр Романцов визнає, що у хлопців на передовій немає ані ілюзій, ані ентузіазму. Вони виконують свій обов’язок і роблять це добре. Бійці потребують грамотного керівництва, яке б зважало і на їхню безпеку. За останній рік з боку бійців значно поменшало нарікань на керівництво держави. Боєць каже, що хлопці просто змирилися.

- Але в будь-якому випадку інтуїтивно треба довіряти. Це військова дипломатія, тонка гра. І якщо вона йде на користь державі і дає можливість зменшити кількість смертей, то це добре, - зазначає Олександр Романцов. - Дуже добре кричати, що ми не віддамо країни і кістьми ляжемо. Але це говорять, як правило, ті, що залишилися вдома і попивають на дивані пиво, а не лежать в окопах і наражають себе на небезпеку. Усі, хто не задоволений, будь ласка, йдіть і відстоюйте. Ми не хочемо бути гарматним м’ясом і від державної політики залежить життя багатьох людей. На думку тих, хто на передовій, хитке перемир’я краще, ніж велика війна.