Вчора було 1 серпня, а отже, на стінах усіх вишів почали висіти рейтингові списки вступників, а ще накотилася перша хвиля колишніх школярів із своїми папочками з оригіналами документів. Отож враження від вступної кампанії та довжелезного аркушу з прізвищами нам розповіли самі ж абітурієнти.
З усіх вищих навчальних закладів найбільше майбутніх студентів було під стінами педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, мабуть, це тому, що вчора там відбулася консультація перед завтрашніми творчими іспитами, на яку із пакетиком документів про всяк випадок прийшов і Віталій Коваль:
«Поступаю на музичне мистецтво, бо музика – це круто! Буду співаком, а ще на піаніно вмію грати. Йду одразу на третій курс, оскільки закінчив музичне училище, проте ЗНО теж здавав. Раніше хотів у Рівне на театральне, але вирішив, що залишуся в Тернополі. Подавав на заочну форму, а ще на стаціонар, якщо вийде туди «проскочити». Та й поступати якось неважко, але народу трохи забагато…»
А як же справляються абітурієнти економічного університету?
Перед входом бігають майбутні студенти із переляканими обличчями, шукаючи «ту саму» стіну. Всередині бідолахи дрімають на партах, не бажаючи ні з ким розмовляти. Під університетом списки вивішені аж на дві стіни, біля яких вовтузяться у більшості батьки випускників.
«Подавали на три спеціальності в цей виш, одна з яких – облік і аудит -, де ми аж на сімсот дев’яносто дев’ятому місці, а беруть всього сімдесят п’ять чоловік, з них лиш двадцять п’ять – на державне. Син хотів йти на спеціальність «управління персоналом і економіка праці», там ми трішки вище: триста дванадцяті. Коротше кажучи, на державне не пройдемо. А ще у Львів подавали, проте син хоче в Тернополі залишитися. І ЗНО, здається, нормально здали, причому репетиторів не наймали. У нас, в Березовиці, вчителі з учнями після уроків безкоштовно займалися» – ділиться думками пан Микола, батько випускника.
Знайшлися й майбутні адвокати:
«Прийшли сюди, аби подивитися рейтинги, оскільки в Інтернеті можуть бути неточності – розповідає Юрій зі своєю матір’ю. – Подавали на юридичне, а також на банківську справу. Але хочу бути юристом, та в списках я аж триста двадцять четвертий із шестиста двадцяти двох. Та й ЗНО непогано здав, але… І пільговиків надто багато. Та я не хвилююся вже, знаю точно, що поступлю, але вже на платне».
Ще менше вступників було під «чарівною стіною» медичного університету імені Івана Горбачевського. Там «гріла» лавочку компанія друзів, що нещодавно повернулася з педуніверситету, оскільки дехто з них і туди подавав:
«Тут більш розбірливі списки, бо в педагогічному нічого не тямив! І взагалі, я геть нічого не розумію: не розумію тих хвиль, рейтингів, не знаю, коли мені потрібно подавати документи – скаржиться Максим Малярський, що подавав у педагогічний на туризм. – Дуже, ну дуже багато пільговиків! Зробили б якось окремо їх і нас… Та надіюся поступити за другою-третьою хвилею. А подавав ледь не у всі області Західної України: і в Чернівці, і в Івано-Франківськ, і до Львова, ну і сюди»
Щодо майбутніх лікарів, то вони обурені тим, що цього року багато місць скоротили, а їх однокласники ще в десятому класі здавали ЗНО, аби поступити минулого року, коли наплив був набагато меншим:
«У мене високі бали, але виявляється, що цього мало, бо є багато пільговиків і мало місць: торік на лікувальну справу було сто сімдесят вакансій, а тепер сто сорок – жаліється майбутній медик Тетяна. – Я сто сімдесята, а всього абітурієнтів на цю спеціальність є майже дві тисячі. Один плюс, що в приймальній комісії люди – приємні та веселі. І дуже багато коштів витрачено на репетиторів: близько десяти-п’ятнадцяти тисяч, бо школа не дає достатньо знань: там багато чого не вивчають, що є в тестах»
Близько 15 годин і 20 хвилин ми завітали в останній вуз – в технічний університет імені Івана Пулюя, проте не уздріли жодного абітурієнта, можливо, через обідній період дня. Лише ноги якоїсь тітоньки, що ознайомлювалася зі списками, видніли з-за дошки рейтингів вступників.