Минулої неділі на Тернопіллі був важкий день — ховали жертв польської катастрофи. Вони молоді, віком 28-44 років. П’ятеро мешкали у селах Мечищів, Шибалин та Надорожнів Бережанського району, двоє — у Підволочиському районі, один чоловік — у Тернополі. Ще один загиблий — уродженець Рівненщини.
«Хай би мама була калікою, але хоч би жила»
У Польщі заробітчани працювали на заводі з переробки ягід і овочів. На роботу їх возив 30-річний Володимир Матисюк із села Мечищів. Він теж загинув. За даними польських правоохоронців, саме він винен у аварії, бо не зупинився перед знаком STOP і в’їхав під поїзд, пише Місто. Польська поліція стверджує, що чоловік у момент аварії був нетверезим — вміст алкоголю у крові «зашкалював». У рідному ж селі Матисюка стверджують: Володимир не зловживав спиртним. До Польщі поїхав, щоб заробити, бо взяв кредит на купівлю хати.У Мечищеві попрощалися із трьома загиблими: 22-річним Іваном Мазуркевичем, 30-річним Володимиром Матисюком, 44-річною Олександрою Мосьондз.
Хотіли добудувати ванну для дітей
… Вбиті горем родичі 28-річної Світлани Панасюк із Підволочиська виплакали всі сльози, очікуючи п’ять діб труну з тілом дочки, мами, сестри. Лише двоє синочків Світлани, восьмирічний Сашко і шестирічний Павлик, — зовні безтурботні. Вони ще не усвідомлюють, яке нещастя звалилося на їхні маленькі голівки. Бабуся хлопчиків пояснює: «Діти думають: ось приїде мама, і буде торжество, гості, подарунки — все, як завжди».Хлопчиків усе ж підготували до сприйняття непоправного. Бабуся запитує Павлика, де його мама. Малий піднімає очки догори, набирає повітря у груди, щоб сказати, що його мама на… Слово «небо» малий так і не вимовляє – соромиться мене, чужу людину. Запитувати про маму у старшого Сашка не наважуюсь. «Бідні діти, — думаю. — За що їм це?».— Світлана поїхала до Польщі, бо ми хотіли добудувати ванну для дітей, — каже весь чорний від горя чоловік загиблої Олег. — Я теж їздив з нею, але повернувся – не було роботи. За кілька днів до аварії жінка дзвонила: приїжджай, каже, є робота. Мав виїхати у вівторок, а у понеділок почув про катастрофу на переїзді. Щось тьохнуло в серці, коли побачив по телевізору те місце. Впізнав його, бо їздив там не раз. Дзвонив до жінки цілу ніч, але телефон не відповідав. Наступного дня мені сказали, що Світлана загинула …Рівно 20 років тому, також у липні, трагічно загинула мати Світлани.
«Хай би мама була калікою, але жила»Не дочекалася своєї доньки із заробітків Ганна Іванівна Земба із села Оріховець Підволочиського району. 28-річна Марія Земба залишила сиротою 8-річну Іринку, яку виховувала сама. Ганну Іванівну душать сльози, коли розповідає про останню розмовою з дочкою. Марія телефонувала у неділю, 29 липня. «Мамо, — казала, — так нам попало добре! Відколи їздила, ще так не було. Полуницю збирала, добре заробила, потім вишню. Жодного дня не сиділа без роботи. Хазяйка гарно платить. Ще тиждень побуду, і додому, збирати дитину до школи…»Тітка загиблої і хресна мати Марія Іванівна Соха зізналася, що напередодні трагедії бачила поганий сон. Ніби біля церкви насипано багато чорної-пречорної землі.— Ми багато часу перебували у невідомості, бо інформація від офіційних органів була дуже суперечлива, — поскаржилася двоюрідна сестра Марії Земби Люба, яка приїхала з Миколаєва. — Ніхто толком не міг нічого сказати. Лише на п’ятий день повідомили Іринці про маму…— Знали, що одна людина вижила, — пояснює Марія Соха. — Я казала: «Іринка, може, це твоя мама». І так ми її тим тішили…— Я вдягла на голову чорну хустину, а внучка мені каже: «Скинь хустину, мама жива», — схлипує мати Марії. — А сьогодні (у п’ятницю, 3 серпня — авт.) мусіли сказати їй правду. У дитини був нервовий зрив. Коли заспокоїлась, сказала: «Хай би мама була калікою, але хоч би жила».