Звістка про побиття в’язнів у Копичинецькій виправній колонії №112 та масове перерізання останніми вен викликала чималий резонанс у суспільстві.
Поширювалися найрізноманітніші версії та чутки, а що ж відбулося, і чи взагалі відбулося, насправді? Аби це з’ясувати, Нова Тернопільська газета звернулася до Державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області. Там факт прецеденту категорично заперечили. Однак... До одного з депутатів Тернопільської обласної ради із заявою про побиття сина у Копичинецькій виправній колонії звернулася мати одного з ув’язнених. Журналістам вдалося поспілкуватися з нею.
– Син мені розповів, – каже пані Марія (із зрозумілих причин прізвища не подаємо, ім’я змінено – ред. ), – що о п’ятій ранку до камери увірвалися чоловіки в масках, наказали йому вийти на вулицю, там поставили на “розтяжку” і почали нещадно бити. Після того його назад кинули до камери, однак їм видалося, що цього замало, і продовжували бити у камері. Не витримавши знущань, син перерізав собі вени. Тепер його утримують в ізоляторі, щодня колють знеболюючі. У сина гематоми на грудній клітці, руках, ногах, навіть на геніталіях… А ще йому пригрозили: якщо комусь розповість правду, то з колонії не вийде, а закінчить своє життя самогубством. Коли 27 липня я приїхала до колонії, – продовжує розповідь пані Марія, – з рештою батьків три години простояла під дверима адміністрації колонії, однак не дочекалися жодних пояснень. Згодом в Інтернеті, на сайті Департаменту з питань виконання покарань у Тернопільській області, прочитала: “26 і 27 липня на базі Копичинецької виправної колонії управлінням Державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області (№112) проведено тактико-спеціальні навчання зведеного загону груп швидкого реагування установ виконання покарань області із залученням підрозділу спеціального призначення управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області. Навчання проводились з метою відпрацювання дій при виникненні таких надзвичайних ситуацій, як масові заворушення засуджених, а також організація та проведення обшукової роботи в установах виконання покарань. Відповідно до нормативно-правових актів в установі був оголошений збір персоналу за умовним сигналом “Буря”. Відпрацювання почалось із навчання груп швидкого реагування елементів обшукової роботи з метою виявлення в зоні, що охороняється, заборонених для використання предметів засудженими, що дало змогу вилучити 0,5 літра бражної закваски та один мобільний телефон. Під час тактико-спеціальних навчань члени зведеного загону групи швидкого реагування продемонстрували прийоми рукопашного бою як із зброєю, так і без неї, що дало змогу закріпити теоретичні навички особового складу.”
Тепер я розумію, що це «навчання» і проводилося у формі жорстокого побиття ув’язнених. А як же права людини? У якій державі ми живемо? А ще найбільше, до глибини душі, вражають слова з того ж інтернетного джерела: “За підсумками показових тактико-спеціальних навчань, дії особового складу та зведеного загону оцінено на “відмінно”… Ось так, нічого не скажеш, «відмінна» робота: хто не витримував побоїв, то різав собі вени…
Журналісти зв’язалися телефоном з матір’ю ще одного засудженого пані Тетяною (ім’я також змінене – авт.). Її розповідь підтверджують свідчення пані Марії:– Син розповів, що до їхніх камер увірвалися 15 чоловіків з криком: “На вихід!” Вони були в масках та рукавицях. Відразу вдарили сина у грудну клітку, загнали в двір і почали нещадно бити. А коли він від ударів впав на землю, “місили” його ногами. Потім наказали роздягтися догола і присісти 100 разів. Він спершу присідав, а потім відмовився. Тоді вони розбили йому носа і закрили в ізоляторі. Син оголосив голодування і написав скаргу на ім’я уповноваженої Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської і до обласного прокурора. Однак на його очах скаргу порвали і сказали, що нехай навіть не мріє, що хтось приїде і буде розбиратися. Причина, чому його посадили в ізолятор, – відмова від обшуку. Цікаво, як же він міг відмовитися, якщо його змусили роздягнутися догола?.. Аж на сьомий день голодування сина перевели до санітарної частини, де він перебуває на лікуванні. Начальство й далі погрожує, мовляв, якщо не буде сидіти тихо, то через два тижні буде повторення… То що, наступного разу закатують до смерті чи психологічно зламають так, що в’язні самі вчинять самогубство?.. Я написала скаргу до Президента Віктора Януковича, тепер чекаю відповіді…