Уперше на території Тернопільщини знайдено могильник і камінь для жертвоприношення стародавніх германців, зведений на початку ІІ-го – наприкінці ІІІ-го століття н.е.
Ще під час минулорічних розкопок неподалік с. Мильне, що на Зборівщині, знайдений могильник трохи спантеличив та водночас надихнув тернопільських дослідників підприємства «Подільська археологія». Утім, вони не поспішали робити сенсаційні заяви. І дарма, адже знайдені вже цього року три нові поховання та жертовник підтверджують, що могильник таки належить давнім германцям, які жили на Тернопільщині наприкінці ІІ-го – на початку ІІІ-го ст. н.е.
«Ми продовжили розпочаті минулого року розкопки могильника і виявили в ньому та дослідили ще три поховання плюс ритуальне місце, – розповів Номер один директор КП «Подільська археологія» Богдан Строцень. – Це не святилище, а невеличкий жертовник. Відтак упевнено можна стверджувати, що ми вперше знайшли на Тернопільщині могильник давніх германців. Подібні пам’ятки знаходять на Волині, на Поділлі це вперше. Відтак можна припустити, що їх є більше, просто ми ще не знайшли».
Археологічні розкопки схожі з дитячими пазлами. Ще минулого року, натрапивши на два германські поховання, дослідники губилась у здогадках: це випадковість чи..? «На це запитання зі стовідсотковою впевненістю відповісти не можна й донині, – зізнається Богдан Степанович. – Але, судячи зі знахідок, германські племена передували представникам Черняхівської культури і датуються першими роками ІІІ-го століття н.е.».
Знайдені поховання нагадують минулорічні: традиційно у двох дорослих на грудях були дві бронзові фібули (застібка-прикраса), де скріплювався плащ-накидка – за віки тканина зітліла, а от металеві булавки збереглись. Проте у третьому, дитячому похованні фібула лежала зліва, біля голови, ніби була прикріплена до головного убору на скроні.
«Це для нас не характерно, – розводить руками історик. – Траплялось, що фібулу знаходили на голові, але такі поховання даються на 200 років пізніше і знаходили їх у північно-східній частині України та Росії. Часом знаходили навіть по декілька фібул біля скроні».
Також біля померлих знайдено традиційну для тих часів зроблену вручну кераміку.
«А це вже як їхня візитка – виліплені вручну горщики, – підкреслює співрозмовник. – Відтак впевнено можна говорити, що на Зборівщині жили одні з перших давніх германців, які прийшли на Поділля».
Цілком можливо, що більше про плем’я розповість поселення, залишки якого знайдено неподалік могильника. Крім того, археологи чекають висновків антропологів, зокрема, хто саме був похований – жінки чи чоловіки і від чого померли насамперед діти. Скажімо, у Польщі знаходять германські поховання, де багато жінок-сарматок. І знову постає запитання: хто вони, полонені чи дружини? Також у культурі давніх германців було жінок і дітей ховати окремо від чоловіків, наприклад, таке поховання знайдено у прикордонній частині Польщі та в Україні неподалік Володимира-Волинського.
Не менше загадок підкинуло ритуальне місце біля могильника. Під час розкопок його зауважили завдяки почорнілому, обгорілому камінню, що лежало зверху на великій кам’яній плиті, встановленій на північний захід – північний схід. А зверху, ніби навхрест, і було накидане каміння зі слідами вогню. Каміння біля могильника не могло бути випадковим, адже навколо у радіусі пару кілометрів скель чи каміння немає.
Щодо звичаїв давніх германців, відомо, що вони зрідка в жертву богам приносили навіть людей. Хоча на Зборівщині, обстежуючи ритуальне місце, археологи не знайшли кісток. Ймовірно, тут лише палили жертовну їжу (зерно або молоко) чи просто запалювали ритуальний вогонь на свята або ховаючи одноплемінника.
«Ми хотіли жертовник перенести та відтворити реконструкцію у музеї, але тільки-но почали каміння піднімати, воно просто розсипалось у руках», – констатує Богдан Степанович.
Зважаючи на знахідку, відтепер давні германці можуть претендувати на «прописку» у музеях Тернопільщини, дослідники чекають нових знахідок. Тим часом з історії відомо, що вони були вмілими ремісниками – виготовляли глиняний посуд, займалися землеробством і скотарством, у тому числі – на Поділлі, а не тільки на Волині, як вважалось раніше. Проте були запальними, зброю тримали напоготові.