Знайшли хлопця за 120 кілометрів від домівки.Минала шоста доба виснажливих пошуків 17-річного Євгена Бартківа з села Божиків Бережанського району, до яких були залучені як спецпідрозділи міліції, так і місцеві мешканці. Усі вже втрачали надію, окрім матері хлопчика Ірини. Надто багато любові і турботи вклала вона у сина, щоб так легко здаватися. Євгенко — інвалід дитинства, народився німим, згодом у нього розвинулися неврологічні розлади, тому рідним довелося пережити чимало, а тут ще й така біда спіткала. Мати виховувала хлопчика сама, допомагали їй дідусь і бабуся.
— В обідню пору 29 жовтня Євгена бачили востаннє, він вийшов на вулицю і не повернувся, — тривожно розповіла Новій Тернопільській газеті місцева мешканка Ярослава Василишин. — Він любив трактори, машини, а от лісу боявся, куди міг подітися — невідомо. Шукали його по закинутих хатах, міліціонери ходили лісом з собаками, та все дарма.
Лише на шосту добу, коли були підняті на ноги усі служби розшуку дітей, залучені до пошуків правоохоронці сусідніх областей, пролунав телефонний дзвінок із міста Галич Івано-Франківської області. Міліціонери просили матір приїхати на опізнання сина, якого знайшли на околиці міста. Виснажений дорогою хлопець сидів на горбочку, очікуючи на допомогу.
— Ми не розпитуємо маму, де блукав син, бо вона сама не своя від усього того, — кажуть односельці. — Знаємо, що Євген був увесь обдертий, на ногах — мозолі. Мабуть, усі ці дні блукав лісами, аж поки не вибрався до траси, можливо, він якусь частину дороги їхав, бо навряд чи міг самотужки подолати таку далеку відстань. Не вкладається в голові, як хлопчик витримав холод, адже був одягнений у легеньку курточку, взутий у гумові чоботи. Що він їв у лісі? Те, що він вижив, — справжнє диво. За Євгенка молилося усе село, за нього вболівали, як за рідного. Якийсь час хлопчик перебував у лікарні, бо медики мусили надати йому кваліфіковану допомогу після такого як фізичного, так і психологічного стресу. Нині він удома.