Гарно одягатись, звісно, хочуть усі, але далеко не кожному по кишені платити сотні гривень за нову річ.
Тож секонд-хенд (нині ця англійська фраза перекладу не потребує) - вже не просто продаж одягу з чужого плеча, а соціальне явище, завдяки якому мають змогу виживати і більш-менш пристойно одягати себе й свої родини не надто заможні громадяни.
Магазини, що торгують вживаним одягом, нині є практично в кожному райцентрі, але пальму першості традиційно утримує обласний центр. Досить пройтися вулицями Тернополя, аби переконатись: магазинів уживаного одягу і стокових крамниць (сюди завозять новий одяг, який довго пролежав на полицях бутиків чи великих магазинів, проте так і не знайшов господарів) у Тернополі більшає з кожним роком. За словами спеціаліста управління торгівлі міської ради Михайла Пелехатого, нині їх у Тернополі налічується 33, що приблизно на 10 відсотків більше, ніж було торік, пише газета Свобода.
Моя знайома до так званих «товарів з Європи» раніше мала психологічну відразу. Та поступово змінила своє ставлення і тепер ходить на секонд-хенд регулярно, аби купити щось якісне і недороге. Зрештою, секенд-хенд є в усьому світі, бо завжди знайдуться люди, яким через економічні проблеми такий одяг конче потрібен. За кордоном це – чітко відпрацьований бізнес, дислокований у нормальних умовах, у приміщеннях. У Тернополі такі магазини вже теж є.
Заходжу в один із них. Тут просторо, багато різного одягу висить на вішаках або лежить у величезних коробках посеред торгової зали. У повітрі – специфічний запах дезінфекції та ароматизаторів. Кращий одяг з ціновими бірками продається поштучно, гірший – на вагу. Продавці, з якими вдалося поспілкуватись, кажуть, що покупці є завжди. Перебирають товар, дивляться, приміряють і купують. У дні завозу нової партії зранку, ще до відкриття магазину, під дверима збирається черга.
Пенсіонерка Галина Кравець розповіла, що вона тут - клієнт постійний. «Я не можу за свою пенсію в тисячу гривень придбати взуття у магазині, бо й на хліб не залишиться, - скаржиться літня жінка. - А тут купила чобітки за 80 гривень. Майже нові, теплі».
Для молодих мам секонд-хенди, як виявилося, теж незамінна річ.
- Купила дитині 10 кофтинок за 50 гривень. У магазині з навіть найбільшими знижками я і половини не придбала б. А ще пам’ятаю, як сім років тому шукала одяг для вагітних і купила його саме на секонд-хенді, бо в спеціалізованих магазинах він коштує шалено дорого, - каже інша моя співрозмовниця.
Намагаюся розпитати ще одну молоду жінку. Розповіла, що має трирічного сина. Одяг на ньому просто горить. Жодної зарплати не вистачить. А тут можна купити гарні дитячі речі, з натуральних тканин і практично не ношені. І серед її знайомих – молодих мам – багато хто отоварюється в секондах.
Поруч чоловік вибирає джинси: «І для роботи, і для дачі одяг беру тут».
Біля розвішаного одягу зупинились двоє дівчат.
- Дивись, Іро, спідничка яка «прикольна».
- Джинси теж класні, - глянувши метким оком, погоджується Іра. - І недорого.
Поруч чоловік років 50 розглядає зимову куртку.
- Візьму. На ринку така вдвічі дорожче коштує.
Покупців багато. До примірочних, до каси вишикувались довгі черги.
Ось, розплатившись, до виходу прямує молода жінка з дитиною. Запитую, чи задоволена покупками.
- Так, задоволена. Для нас цей магазин – оптимальний варіант. І купити можна потрібні речі, і економія відчутна.
Ціна на вживаний одяг коливається. У день завозу вона найвища, у наступні дні знижується, тож покупці є завжди.
Пригадується, не так давно один високопоставлений чиновник закликав згадати про гідність і закрити секонд-хенди. Може, владоможцям і справді неприємно дивитися, як громадяни риються в купах речей, які хтось вже носив до них. Та тільки багатьом цю саму гідність скоро й прикрити буде нічим. І навряд чи в цьому винен саме секонд-хенд.
Поспілкувавшись з продавцями, довідалася, що серед постійних покупців є не лише пенсіонери та інші люди скромного достатку, студенти, а й цілком респектабельні дами. А серед речей трапляються цілком нові й пристойні. Знайома підтвердила: недавно купила плетену літню сумочку, що чудово виглядатиме з її босоніжками. Намагалася знайти щось подібне в звичайних магазинах, але там ціни від 200 гривень. А в секонд-хенді купила за 15.
Та чи такий вже безпечний вживаний одяг? Чи не може він завдати шкоди здоров`ю? І звідки такий специфічний запах? Відповісти на ці запитання я попросила лікаря-гігієніста відділення комунальної гігієни Тернопільської міської санепідстанції Остапа ГУРСЬКОГО:
- Будь-який товар, що потрапляє на наш споживчий ринок, повинен мати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи. У країнах, звідки одяг надходить, чітко відпрацьовано механізм і засоби його дезінфекції. Є фірми, які на цьому спеціалізуються. А специфічний запах – через обробку спеціальним розчином. Крім того, цей одяг не один день, а то й місяць пролежав у целофанових герметично закритих пакетах.
У плані передачі якихось шкірних захворювань одяг з секонд-хенду не викликає побоювань. А ось таке начебто безпечне і приємне заняття, як примірка – це певний ризик. Хоча й новий одяг, якщо перед вами його поміряло кілька людей, з яких хтось має шкірне захворювання, теж може бути небезпечним. Тобто ризик, як на мене, майже однаковий. Навіть новий одяг перед тим, як носити, треба попрати і попрасувати з використанням пари. Це допоможе позбутися також “хімії”, якщо така була. До речі, на новому одязі з використанням фарб “хімії” може бути й більше, ніж на вживаному. Тому раджу: коли принесли додому одяг, обов’язково поперіть його, добре сполосніть і попрасуйте.
При ввезенні в Україну товар вибірково перевіряють і висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи дають на всю партію. А в ній можуть бути десятки і сотні тонн одягу. Під час перевірки магазину, що торгує вживаним одягом, фахівці СЕС вимагають даних про проведення дезінфекції товару, але довести, що цей одяг саме з тої партії, на яку є висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, неможливо. Адже маркування, а відтак і чіткої ідентифікації нема, тож одяг може бути і з будь-якої іншої партії і взагалі іншого походження. У цьому й полягає складність перевірки магазинів секонд-хенду. На жаль, нормативно-законодавча база в цьому плані недостатньо врегульована, немає спеціальних санітарних правил для об’єктів торгівлі, що реалізують вживані речі, а ті , що є, стосуються так званих крамниць непродовольчих товарів. Тож зазвичай перевіряють супровідну документацію.
Цьогоріч міська СЕС здійснила більше 10 планових перевірок магазинів секонд-хенду. Порушення були, але з одягом вони не пов’язані. Йшлося про відсутність флюорографічного обстеження працівників, неякісне прибирання, невпорядковане зберігання товару (на підлозі, а не на стелажах). Проблем з якістю і безпечністю одягу не виникало.
Лікар–дерматолог обласного шкірно-венерологічного диспансеру Наталя ТАРАСЕНКО розповіла:
- У моїй лікарській практиці випадків, коли б люди заразилися якоюсь грибковою інфекцією через те, що носили придбаний в магазині вживаний одяг, не було. Із взуттям інша ситуація. Воно теж піддається аналогічній обробці, але багато людей міряють взуття, не дотримуючи елементарних правил гігієни. Наприклад, на босу ногу, не одягнувши своїх шкарпеток. Тому випадки зараження грибковою інфекцією стоп трапляються.
Для незаможних ціни у звичайних магазинах одягу кусючі. У дорогих бутиках – тим паче. Заможні зазвичай скуповуються за кордоном: наші накрутки «непідйомні» навіть для товстосумів. А звичайна людина може лише інколи побалувати себе «крутизною». Та якість цих дорожезних товарів також іноді не витримує жодної критики. Є ще, звичайно, речовий ринок. Ціни там нижчі, але товар одноманітний і якість часто «кульгає». Тож, на думку багатьох, магазини вживаного одягу – поза конкуренцією.
Про що свідчать цифри зростання обсягів секонд-хенду? Як на мене, лише про одне – рівень життя наших громадян знижується. Пригадується, як порівняно недавно загроза заборони ввозу товарів «з других рук» як основного конкурента вітчизняного виробника легкої промисловості не на жарт схвилювала суспільство. Адже чи підніметься легка промисловість – ще не відомо, а ось те, що ціни, скажімо, на одяг і взуття в магазинах не впадуть – факт. Наразі секонд-хенди залишились жити, бо людям вони потрібні. Зворотний бік медалі – відсутність на нашому ринку вітчизняного одягу. У Тернополі фірмових магазинів, де можна було б придбати продукцію наших виробників, можна полічити на пальцях. Підприємства працюють на експорт. А якщо і зустрінеш одяг вітчизняної фірми, то ціна його із секонд-хендівським незрівнянна. Тому й вибирати не доводиться.
Є ще комісійна торгівля, розвинена в радянські часи. Сьогодні цей вид бізнесу в Тернополі теж присутній, але менше. Хоча, попорпавшись у власній шафі, мабуть, кожен знайде з десяток цілком пристойних речей, які малі, великі чи вийшли з моди. Але покупець на них, за дуже символічну плату, міг би знайтися.
Загалом, думки опитаних мною людей щодо секонд-хендів розділилися. Одні вважають, що пора припинити завозити з усього світу мотлох. Інші, навпаки, є постійними клієнтами таких магазинів. Бо краще купити фірмову і якісну річ на секонд-хенді, ніж нове, але погане китайське барахло. Але серед знайомих і не дуже, у яких запитувала про ставлення до секонд-хенду, тих, хто хоча б раз скористався послугами торгівлі вживаним одягом, - більшість. Воно й зрозуміло: бідних у країні теж більше.
Якщо добробут зростатиме, цей бізнес сам по собі стане не таким вигідним, оскільки люди купуватимуть більше нових речей. Та наразі, за даними статистики, понад 40 відсотків українців одягаються саме у магазинах вживаного одягу. Його щороку до країни ввозять до 90 тисяч тонн.
- Чи правда, що кожна одежина чи взуття, ніби губка, вбирає в себе енергетику попереднього власника? - запитую у відомої у нашому краї знахарки Любові Завадівської з Лісників Бережанського району.
- Так, кожна річ несе енергетику людини, яка нею користувалася. Має значення, чим та людина хворіла, як почувалася, що переживала. Придбавши вживаний одяг, обов’язково зніміть чужу попередню енергетику. Для цього зав’яжіть рукав обновки вузлом, прокажіть “лихе життя - відв’яжись” і розв’яжіть вузол. Потім поперіть одяг, доливши кілька крапель свяченої води. Вода забере весь негатив. Загалом нічого поганого в тому, що людина користується вживаними раніше речами, немає. А от продавати одяг, отриманий як гуманітарну допомогу, не можна. Бо заробляти на благодійності – великий гріх.
...Перед входом у черговий магазин, де продають вживаний одяг, велика черга. Хоча до відкриття ще півгодини. Мабуть, привезли свіжу партію товару. Люди терпляче чекають, щоб потім, коли двері відчинять, рвонути всередину. Хтось, бачачи чергу, оминає її, хтось - приєднується.
А як би ви вчинили, шановні читачі?