За свої 44 роки тернополянка Романія Кравець тільки 11 разів мала законний день народження.
Цьогоріч для неї свято вчергове буде без дати на календарі, а на приємну днину доведеться зачекати аж цілих три роки. Жінка належить до рідкісних щасливчиків, які народилися 29 лютого, а тому її день народження припадає раз у чотири роки, пише Нова Тернопільська газета.
— З одного боку, ніби почуваюся обділеною без приємного для кожної людини дня її народження, а з іншого — це навіть плюс, бо поміж високосними губляться мої «приховані» роки і я завжди молода, — усміхається пані Романія. — Але чи є в календарі прописана моя дата чи нема, все одно щороку святкую день народження — як правило, в останній день зими, але буває, що переношу на перший весняний день — маю право вибору! Ну, а вже коли випадає 29 лютого, то це, звісно, для мене велике свято. Рідкісну дату народження добре пам’ятають друзі — не забувають привітати, на неї часто звертають увагу при оформленні документів, а для мене вона — найрідніша і я нізащо не поміняла б її на жодну «частішу». Іноді батьки, у яких дитина народжується 29 лютого, вмовляють працівників пологового записати на день швидше або пізніше. Пані Романія запитувала у своїх батьків, чи не хотіли випросити їй, так би мовити, «кращу» дату, але вони були переконані, що день, коли Бог послав людину на землю, — найкращий, і нема потреби щось змінювати. А таке рідкісне ім’я для жінки обрала її бабуся Текля.
— Ще коли була школяркою, то трохи було сумно, що в усіх дітей є дні народження, а у мене — лише інколи, але згодом звикла, — каже пані Романія. — Найбільш пам’ятним для мене було 20-річчя: саме напередодні, 16 лютого, я народила свою першу донечку Мар’яну, тому свято мало подвійну радість. Нині у мене три дорослі доньки — Мар’яна, Роксолана та Оксана — моя радість і гордість.
Минулорічний день народження для пані Романії також був особливим — вона вперше за десять попередніх років святкувала його вдома, бо увесь той час її відмежовував від родини кордон. Разом із чоловіком Ігорем вони були на заробітках в Іспанії. Оселя Кравців сповнилася радістю, коли повернулися батьки, до того ж уже вийшла заміж старша донька і потішила їх першим онучком Назарчиком. Це був найкращий подарунок для пані Романії!
— Доньки завжди вітали мене через інтернет, але мені так хотілося їх обійняти в ті щасливі миті… — ледве стримує сльози жінка. — Так склалися обставини, що ми з чоловіком змушені були їхати за кордон, доньок виховувала нині вже покійна свекруха. Хотілося поставити дітей на ноги, вивчити, а тому скуштували заробітчанської долі. Щось заробили за ті роки, але багато втратили — не бачили, як виростали діти, не могли бути поруч з ними… На щастя, моя свекруха була дуже добра жінка, розуміла нас, піклувалася про дівчаток.
Ще до поїздки за кордон пані Романія працювала медсестрою, її чоловік — телемайстром, нині, як вони зізнаються, важко знайти роботу, тому жінка наразі доглядає за Назарчиком (на фото), дбає про домашній затишок, а чоловік перебивається підзаробітками. У вільний час пані Романія вишиває ікони та картини.
— Ніколи не очікую на день народження якихось особливих подарунків, головне, аби вони були наповнені любов’ю, — каже тернополянка, — рідні знають, що дуже люблю квіти, особливо троянди, а ще — вазони, тому завжди дарують чудовий букет. Найбільша мрія пані Романії — щоб її доньки мали добру долю і щоб могли реалізувати себе в рідній країні.
— Для усіх батьків найбільша радість — бачити щасливими своїх дітей, — каже жінка. — Бог дав нам добрих доньок, які нині стали для нас з чоловіком і хорошими друзями, і порадницями. А що ще більше треба?!
Щиро вітаємо Романію Кравець зі святом, якого цьогоріч нема в календарі, але яке витатиме у її душі на межі зими й весни. Нехай Ваше життя буде сповнене родинного щастя, любові від рідних людей і віри у краще майбутнє України!