У зруйнованому Торецьку, де щоденні обстріли стали нормою, п’ятеро українських поліцейських понад півтора місяці утримували позицію в темному й задушливому підвалі. Серед них був і Сергій Танасійчук - боєць стрілецького батальйону поліції Тернопільської області.
Цей підвал розміром два на три метри став для них водночас укриттям і пасткою. Під постійними ударами ворожих дронів, без денного світла, їжі та нормального повітря, пліч-о-пліч із тілом загиблого побратима - вони вистояли. Російські війська так і не змогли прорвати їхню оборону.
Від поліції - до лінії фронту
Службу Сергій почав ще у 2003 році, працював у підрозділах поліції Борщова та Чорткова. Згодом добровільно приєднався до стрілецького батальйону. У березні 2025 року його підрозділ відправили на Донеччину. Першою точкою стала позиція з позивним "Вегас" у знищеному війною Торецьку.
"Нашим укриттям став підвал. Без світла, без виходу - лише ми п’ятеро та ворог за стіною", - пригадує боєць.
Поліцейські укріпили позицію, викопали додаткові ходи та підтримували зв’язок зі штабом. Але довго чекати не довелося - ворог виявив їхню позицію, і почалося справжнє пекло.
Атаки дронів, скиди та газ: 28 днів поруч із тілом побратима
Окупанти пішли в наступ: дрони, FPV-атаки, газ, запалювальні речовини. В результаті один із бійців загинув, а виходи з підвалу були засипані. Евакуація тіла стала неможливою - над позицією постійно кружляли ворожі БПЛА, дороги прострілювалися, а під’їзди заміновували.
28 днів тіло загиблого залишалося поруч з бійцями.
"Ми не могли його залишити. І не могли вивезти. Кожен день — на межі виживання", — розповідає Сергій.
Виживання в темряві
Дрони намагались скидати їм воду та харчі, але більшість із них не долітала — їх знищували ще в повітрі. Їжі майже не було. Один шматок хліба ділили на всіх.
"Світла не було. Повітря — затхле. Організм слабшав, але ми трималися. Віра була єдиною опорою", — згадує він.
Окупанти з часом зменшили інтенсивність атак — можливо, вирішили, що ніхто не вижив.