Поруч вибухали автомобілі й лунали попередження про можливий другий приліт, однак тернополянин Володимир Колодій діяв. Саме він виявився тим героєм, який після ракетного удару на вул. 15 квітня приставив драбину до охопленої вогнем багатоповерхівки і почав рятувати людей — сусідів, дітей, усіх, хто міг ще вижити. Його відчайдушні дії подарували життя багатьом, тож сьогодні місто хоче нагородити сміливого відчайдуха.
Володимир облив себе водою, приставив драбину, що помітив у дворі біля розбитої котельні, і поліз нагору. Бо у палаючій квартирі третього поверху, де ще донедавна і сам проживав із дружиною та донечкою, були його рідні, пише Ірина Белякова, 20 хвилин. Батьки дружини, її сестра та племінниця. Тіл батька і сестри, яка ще є Володимиру і його дружині кумою, не знайшли досі. 14-річну племінницю Анастасію, вже прооперували і перевезли до лікарні Львова. Мама дружини — у реанімації лікарні у Тернополі.
Хочуть вручити нагороду
Володимир знає, що його розшукує міський голова Тернополя, аби вручити відзнаку за порятунок людей. Але, як зізнався чоловік журналістці «20 хвилин», зараз не до цього.
Він розповів, як все відбувалося. І єдине, чого попросив журналістів, на запитання, чим можемо допомогти, — посприяти, аби дістали тіла загиблих рідних…
— Тієї ночі мені подзвонила теща: «Рятуй нас, ми горимо…». Коли я прибіг на місце, там стояла одна пожежна машина біля садка. У дворі горіли машини, все вибухало. Дуже багато тіл було, людей загиблих лежало просто під будинком. І в епіцентрі був перший, другий, третій поверхи. Там, де якраз наші рідні живуть, — згадує Володимир Колодій. І додає, — жили…
Весь час Володимир був на зв’язку із тещею. Вона казала, що її донька і онучка "відключилися". Жінка благала їм допомогти.
— Я побачив драбину, інші люди помогли мені її поставити, — згадує Володимир. — До рідних на балкон поставити її було неможливо, тоді поставили до сусідів на балкон. Треба було рятувати людей, хоч когось. Я облився водою від пожежників і почав координувати, щоб люди виходили на балкон. Вони не могли вийти… Я кричав: «Виходьте, мусите облитися водою, світити ліхтариком і виходити на балкон».
Невдовзі рятувальники приставили до стін будинку ще одну драбину. Коли Володимир піднімався догори, згадує, як вже на рівні другого поверху руки прилипали до драбини. Рятувальник тим часом розгортали шланги. Чоловіки, які були у дворі, їм допомагали.
— Я кричав, щоб лили на другий-третій поверх, заливати все і людей водою, бо епіцентр пожежі був саме там, — згадує Володимир Колодій. — Сусіди почали спускатися по драбині. Сусіди мої — літні чоловік і жінка. У з паралельної квартири моїх рідних теж. Всім кричали, щоб люди виходили на балкони. Я мамі крикнув у телефон: «Викидай Настю!» Вона виштовхала її на балкон. Сама на половину вже була назовні — на вулиці. На балкон дістався один з рятувальників. Згодом маму почали знімати і скинули вниз – ми з іншими чоловіками її підхопили. Я заніс маму до швидкої на руках, у пазуху запхав телефон. Це було страшно…
Там є дитина, там ще є люди!
Через хвилин 30 приїхало інше рятувальне авто із люлькою. Рятувальники почали знімати людей з верхніх поверхів. Чому так, Володимир пояснити не може, адже епіцентр пожежі був саме на рівні нижніх поверхів. Можливо, припускає, це було якесь їхнє внутрішнє розпорядження.
— Я їм кричав: «Дайте люльку на третій поверх! Там є дитина, там ще є люди!» — згадує Володимир Колодій. — Вони дали люльку і повантажили туди дитину, Настю. Спустили. Я її поніс до швидкої, яка стояла метрів за шістдесят. Люди помогли донести, я їй зробив штучне дихання, і мала кліпнула очима та почала дихати. Її забрали.
Усередині будинку залишалися тесть Ігор і жінчина сестра Оксана. Володимир просив пожежних, які перебували на балконі, зайти в середину. Переконував, що там щонайменше двоє людей.