Байковецька громада провела в останню дорогу Міляра Федора Дмитровича, уродженця села Лозова.
Щем і глибокий біль супроводжували траурний кортеж, що мовчки рухався вулицями рідного села. Федір народився у 1993 році. У сім’ї був наймолодшим.
Його дитинство було непростим. Коли не стало бабусі й дідуся, які ним опікувалися, хлопця направили до школи-інтернату. Далі були навчання у коледжі й нелегкі життєві випробування.
Федір рано втратив і батьків, а згодом — сестру. І вони з братом Василем залишилися удвох, сиротами. Але попри все, він завжди тримався гідно, мужньо, з тихою внутрішньою силою, яку помічали всі, хто його знав.
Федір служив в АТО. А коли почалося повномасштабне вторгнення, отримавши повістку, навіть на мить не вагався — пішов захищати рідну землю.
Незадовго до цього він одружився, створивши свою маленьку сім’ю. На фронті отримав поранення, підлікувався… і знову повернувся до побратимів, бо так веліло серце.
Повернутися додому живим йому не судилося.
"За Федором гірко сумують дружина Христина, брат Василь, рідні та всі, хто знав цього щирого, світлого хлопця. Їхній біль розділяє вся громада.
Вічна пам’ять Герою України. Нехай Господь дасть сил родині пережити непоправну втрату.
А світла пам’ять про Федора — сильного, мужнього, відданого — назавжди житиме у серцях людей, заради яких він стояв на захисті нашої держави", – йдеться в повідомленні громади.