Щороку в грудні світ занурюється в атмосферу очікування різдвяних і новорічних свят, а головним символом цього часу незмінно залишається ялинка. Це вічнозелене дерево здавна уособлювало життя, надію та безсмертя, а сам процес його прикрашання став особливим родинним ритуалом, що об’єднує покоління.
Якими ж були перші ялинкові прикраси і як ця традиція змінювалася з часом, розповідає виставка «Львівська ялинка: від давнини до сьогодення» у Львівському палаці мистецтв, пише zaxid.net. Там демонструють еволюцію ялинкових прикрас, колекцію яких зібрала Марина Лукʼянова.
Ялинка як символ життя: витоки різдвяної традиції
На Галичину традицію встановлювати ялинку на свята та перші скляні іграшки привезли німецькі переселенці. Раніше ялинку прикрашали горішками, яблуками, пряниками і справжніми свічками. Часто виготовляли саморобні прикраси. Та вже у XIX столітті виробництво іграшок на ялинку стало комерційним заняттям, і закордонні технології почали адаптовувати місцеві майстри. Вони робили картонажі, іграшки, тваринки, ляльки на продаж та індивідуальні замовлення.
Від горішків і яблук до скла: якими були перші прикраси
Перші неїстівні ялинкові прикраси робили з вати, паперу, тканини і дерева. У XIX столітті були популярні іграшки з дрезденського обʼємного картону. Марина Лукʼянова показує паперового ангелика на ялинку, якого створили у нас, на Галичині. Спершу їх завозили готовими з Німеччини, потім за німецькими зразками робили на місці: закуповували окремі деталі – літографію з голівкою ангела, а решту доробляли самі.
Самостійно родинами робили витинанки, їх вішали не лише на ялинку, але й прикрашали ними вікна, стіни. Матеріалом для цього слугував папір, а йому передувала шкіра. Таке дозвілля було популярним у селах. Робили також прикраси із соломи, воскові іграшки. А ще для ялинки власноруч створювали намисто: жіночі скляні прикраси з часом трансформувалися у спеціальне довге ялинкове намисто.
Щороку напередодні свят мешканці Львова могли як самостійно прикрасити вічнозелене деревце, так і купити фабричні іграшки чи навіть вже готову прикрашену ялинку. Іноді їх продавали навіть у цукернях. Напередодні свят влаштовували ярмарки, де продавали дрезденські фігурки, шишки, вітальні кулі з німецькими написами. Там же торгували і народні майстри.
«На площі Ринок куплено ціле деревце з ляльками-гуцулами, ангеликами, паперовими свинками і сріблястими кульками. Ціна висока, але пані Гроховська купила для внуків, бо “тільки раз на рік буває Різдво”», – писала львівська газета «Діло» у 1935 році.
У Львові можна було купити німецькі, польські, чеські іграшки, шопки, спеціальні порадники для самостійного створення прикрас із соломи, паперу, фольги, тканини та прикрашання хатнього інтерʼєру. Різдво святкували не лише в родинному колі: українські організації часто заохочували долучатися до громадських ініціатив, влаштовували святкові концерти. А газета «Новий час» у період міжвоєння закликала українців влаштовувати забави в народних традиціях.
Після радянської окупації ялинка і Новий рік, за задумом влади, мали витіснити релігійне Різдво і водночас обʼєднати усі народи союзних республік, які за культурним спадком дуже відрізнялися. Ялинки встановлювали більше у загальних просторах – школах, підприємствах, палацах культури, міських площах.
Майстри, ярмарки і мода: як ялинкові іграшки стали ремеслом
Ще в 1930-х роках на підрадянській Україні зʼявилися артілі – художні обʼєднання, які виготовляли ялинкові прикраси хендмейд. Це були ватяні іграшки, в яких обличчя робили з папʼє-маше або тканини і розмальовували вручну.
У час війни вату використовували для медичних потреб, тому заводи почали робити дротові іграшки з перероблених гільз, уламків озброєння, а з використаних лампочок робили кульки. Сюжет іграшок завжди реагував на тему часу. У Першу світову на ялинку вішали іграшковий танк, у Другу – літак з переробленого дроту.
Ідеологія, війна і креатив: що пережила різдвяна ялинка у ХХ столітті
Згодом розпочалося масове фабричне виробництво скляних кульок та інших іграшок на ялинку. Символами радянського Нового року були казкові та мультиплікаційні персонажі, шишки, тварини і Дід Мороз зі Снігуркою. Тут вже не було релігійної символіки – ангеликів чи Вифлеємської зірки. Втім, коли підприємства почали створювати прикраси зі стеклярусу (його ще називали «пацьорками», «лускавками»), майстри схитрували і робили з нього різдвяних «павуків». Це при тому, що кожен ескіз іграшок треба було ідеологічно погоджувати.
Історія ялинкових прикрас — це відображення часу, в якому жили люди: від солом’яних та паперових витинанок до фабричних скляних кульок і символів епохи. Незважаючи на заборони, війни та ідеологічні зміни, традиція прикрашати ялинку зберегла свій глибинний сенс — дарувати тепло, пам’ять і відчуття свята. Саме тому різдвяне дерево й сьогодні залишається живим містком між минулим і сучасністю.