Колишній радянський політв’язень із Тернопільщини Ігор Олещук пригадує: навіть у засланні й таборах українці не зрікалися Різдва та коляди.
Про це він розповів в інтерв’ю "Суспільному".
Ігор Олещук родом із села Чорний Ліс. У 1948 році, коли йому було лише 17, радянська влада засудила його до 25 років ув’язнення за допомогу українському підпіллю. Покарання він відбував у шахтах Воркути. Після смерті Сталіна термін скоротили, і в 1955 році чоловік повернувся на волю.
За його словами, у таборах українці колядували, хоча за це загрожували суворі покарання. Робили це тихо, напівголосом, зазвичай увечері, коли наглядачів було менше.
Він розповідає, що після смерті Сталіна святкувати Різдво в таборах стало трохи легше. Ув’язнені створювали святкову атмосферу з того, що мали: молилися, запалювали свічку, варили пшеницю замість куті, збиралися в бараках, співали та згадували рідний дім.
З дитинства Ігор Олещук чув повстанські колядки й патріотичні пісні — його родина була пов’язана з підпіллям. Він згадує, що бійці УПА святкували Різдво навіть у криївках: готували символічну вечерю й колядували переважно вночі, аби не наражатися на небезпеку.
На засланні в Сибіру, додає чоловік, тиск був меншим. Українські родини підтримували зв’язок, колядували разом і навіть ставили вертепи.
Так, попри заборони, страх і переслідування, українці зберігали традицію коляди всюди — в родинах, у криївках, тюрмах і на засланні, передаючи її як символ віри, пам’яті та незламності.