Історія родини Куртмаллаєвих — це зворушлива розповідь про любов, яка витримала всі випробування війни, полону та смертельно небезпечної хвороби.
Морпіх Руслан, 32-річний кримський татарин, потрапив у полон у Маріуполі навесні 2022 року, а його дружина Ольга, не покладаючи рук, чекала на повернення коханого, одночасно проходячи складне лікування. Незважаючи на важкий діагноз і виснажливу боротьбу з онкологією, жінка не зупинялася у своїй підтримці чоловіка та активно брала участь у заходах на підтримку полонених.
Вона — дівчина, яка закохалася в нього у 15 років, а перед повномасштабним вторгненням почула страшний діагноз — онкологія. Попри хворобу Ольга підтримувала коханого під час блокади Маріуполя, а коли він опинився в полоні — боролася за його звільнення навіть з реанімаційної палати. І ось, після майже чотирьох років розлуки, 26-річна Ольга вперше змогла обійняти свого Руслана. Неймовірну історію родини Куртмаллаєвих розповідає ТСН.
Перший дзвінок за 46 місяців
На те, щоб знову почути голос коханого, Ольга чекала три роки і десять місяців. Під час першої відеорозмови вона чи не вперше за весь цей час дозволяє собі плакати публічно.
До цього Ольга трималася сталево. Щоб не плакати, вона сміялася — роздавала сотні інтерв’ю, виходила на акції на підтримку полонених, відвідувала всі зустрічі Координаційного штабу.
Play Окупація, рак і «вайфай біля банку»
Вони познайомилися у Бердянську: їй було 15, йому — 21. За три роки одружилися, а ще за два Ольга дізналася, що у неї лімфома Ходжкіна. Щойно почалося лікування — вибухнула велика війна. Бердянськ окупували за лічені дні.
Оля згадує жах березня 2022 року: після хіміотерапії, на морозі, вона годинами шукала зв’язок, щоб отримати хоча б слово від Руслана з Маріуполя.
Про свій стан вона чоловікові не казала — не хотіла відволікати від оборони міста. Лише в останній розмові перед полоном дозволила собі одну сльозу.
Рецидив і реанімація
Коли Руслан потрапив у полон, Ольга виїхала з окупації. Але на початку 2023 року хвороба повернулася — це була вже 4-та стадія.
Після однієї з «хімій» у неї зупинилися внутрішні органи, вона потрапила до реанімації. Але щойно вийшла з лікарні — знову поїхала на обмін зустрічати побратимів чоловіка.
Лист, що чекав рік, і тихе щастя
Три роки в коридорі Ольги стояли зібрані сумки з речами Руслана. Вона брала їх на кожен обмін.
І ось автобуси заїжджають. Поки Руслан їхав від кордону, він читав лист від Олі, який вона написала йому ще рік тому, але не могла відправити. Координаційний штаб передав його морпіху одразу після звільнення.
Коли вони нарешті побачилися, Оля рішуче відвела чоловіка вбік від камер і побратимів. Після років публічної боротьби, акцій і лікарень у цей день їй нарешті захотілося простого й тихого щастя.
І лише після майже чотирьох років розлуки подружжя знову змогло обійнятися. Попереду в родини ще довгий шлях відновлення та лікування, але найголовніше вже сталося — після всіх цих років випробувань вони знову разом і можуть долати всі труднощі пліч-о-пліч.