У соцмережах часто можна натрапити на думку, що життя за кордоном легше й комфортніше. Проте самі трудові мігранти мають зовсім іншу історію — вони стикаються з важкою фізичною працею, постійним страхом втратити роботу, навіть коли хворіють, і необхідністю мовчки виконувати всі вимоги, щоб зберегти свої заробітки.
"Маєш бути глухим, німим і здоровим": українка розповіла правду про роботу за кордоном
12:52, 15 лютого
Суспільство "От багато хто пише. Я навіть зараз перечитую коментарі — і бачу: «Та ви ж виїхали, вам там круто». І в мене завжди виникає одне й те саме питання: а вас що, хтось тримає? Їдьте і ви. Бо ніколи людина не зрозуміє, як це — добре чи погано — поки не взує чужі тапки і не пройде той самий шлях",- пише українка Валя у соцмережах.
Робота за кордоном… Знаєте, яка вона насправді? В більшості випадків від тебе хочуть, щоб ти просто працював: гарно, швидко, мовчки. Щоб не розмовляв, не відволікався. І бажано — щоб не хворів. Бо за кордоном не люблять, коли хворіють. Не люблять лікарняні. І знаєте, що найстрашніше? Дуже багато людей через таку роботу втрачають здоров’я. Я спілкуюся з людьми, які працюють на прибиранні — і в них проблеми із суглобами, у них викручує руки, болить все тіло. Це дуже важка робота.
Знаю дівчат, українок, які працюють у ресторанах. Вони перечищають по два-три мішки картоплі, моркви, цибулі. Тягають відра по 15–20 кілограмів з водою і тими овочами. І знаєте що? Вони навіть не питають, чому роботодавець не купить техніку, яка б це полегшила. Бо бояться. Бояться втратити роботу. І цей страх — він змушує людей мовчати. Терпіти. Забувати про себе.
Коли я працювала, я дуже часто бачила: люди хворі, кашляють, чхають, з температурою — але йдуть на роботу. П’ють ліки, щоб просто витримати зміну. І скажу чесно — я теж так робила. Перший рік я дуже боялася втратити роботу. Ходила з пакетиками фармацитрону, пила його прямо на роботі. Боялася пропустити день, боялася взяти зайвий вихідний. Виходила на всі переробки, не відмовляла, старалась бути гарною працівницею. І знаєте, що я зрозуміла? Це нікому не потрібно. Ніхто не пожаліє вас за те, що ви працювали хворі. Ніхто не оцінить, що ви себе ламали. За кордоном ти маєш бути глухий, німий і здоровий. Отаких людей хочуть бачити. І якщо ви будете часто ходити на лікарняний — повірте, довго вас тримати не будуть.
За свій невеликий досвід роботи в Португалії я дійшла одного висновку: працювати на когось — це часто означає втрачати себе. Навіть якщо ти будеш викладатися на всі 100%, виконувати всю роботу і старатися більше за всіх — для багатьох це не означає, що ти хороший працівник. І повірте, ніхто вас за це по головці не погладить.
Більше того — ваше таке відношення до роботи може ще й не сподобатися іншим працівникам. І знайдуться ті, хто буде підставляти, тиснути, заздрити. Я не кажу, що всі такі. Але такі люди є. Завдяки своєму блогу я спілкуюся з великою кількістю людей. І знаєте, що я чую від них? Працювати за кордоном — це часто означає забути про себе. Стати сірою мишкою. Не висовуватись. Не мати своєї думки. Бути тінню. І це дуже важко. Дуже. Чим більше добра ти робиш — тим менше це цінується. І чим ти щиріший — тим більше знайдеться тих, кому це не подобається.
Я можу розповісти сотні історій, які мені довіряли люди. Але чи це щось змінить? Тому не судіть людей за те, що вони виїхали. За те, що у них, можливо, щось виглядає краще. Приїдьте без знання мови. Спробуйте знайти роботу. Пройдіть цей шлях — мігранта. І тоді поговоримо. Бережіть себе. Любіть себе. Не губіть себе роботами. Бажаю всім здоров’я, миру, любові і взаєморозуміння. І, будь ласка, не ображайте один одного в коментарях — через мову, погляди чи вибір. Всім добра.