Домініканський костел у Чорткові — це не просто храм, а одна з найвеличніших архітектурних перлин Тернопільщини. Його повна назва — костел Матері Божої святого Розарія і святого Станіслава. Високі вежі, масивний силует і неоготичний стиль роблять цю споруду однією з найвпізнаваніших у місті.
Історія святині почалася ще у 1610 році, коли власник Чорткова Станіслав Ґольський запросив до міста домініканців і заснував монастирський комплекс. Перший храм став не лише духовним центром, а й важливою оборонною спорудою. Його оточували мури з баштами, а під час татарських нападів тут переховувалися місцеві жителі.
Храм, який бачив королів і війни
Костел став свідком багатьох історичних подій. Його відвідували польські королі Ян Казимир та Ян III Собеський під час військових походів. Проте святиня не раз зазнавала руйнувань і занепаду. Під час Першої світової війни храм втратив більшість дзвонів — російські війська зняли їх і вивезли. Залишився лише найбільший дзвін, який окупанти не змогли демонтувати.
Трагічні сторінки ХХ століття
1941 рік став особливо важким для костелу. Перед тим, як відступити, радянські війська підпалили храм і монастир, а більшість отців і монахів-домініканців були жорстоко вбиті на околицях Чорткова. Після війни святиня ще деякий час залишалася в руках римо-католиків, але в 1947 році її передали православній громаді, а згодом, у 1959-му, перетворили на склад міськторгу. Лише наприкінці 1980-х років храм повернули вірянам.
Як костел отримав сучасний вигляд
На початку ХХ століття стару споруду частково розібрали, а на її місці звели новий величний храм у стилі неоготики за проєктом відомого архітектора Яна Саса-Зубжинського. Будівництво тривало майже десять років і завершилося перед Першою світовою війною.
Сьогодні костел вражає трьома високими вежами, вітражною розеткою, кам’яним декором та дахом із візерунком, що нагадує традиційну українську вишивку. Не менш сильне враження залишає внутрішній простір святині: різьблений вівтар, старовинні скульптури, Чортківська чудотворна ікона Божої Матері та звучання органу, яке створює особливу атмосферу й назавжди запам’ятовується відвідувачам.