У селищі Золотий Потік, що в Чортківському районі на Тернопільщині, жителька Ганна Храпко відзначила свій 101-й день народження. Незважаючи на свій поважний вік, вона щодня виходить на прогулянки в саду, обожнює квіти і не втрачає оптимізму.
Про непросту долю цієї довгожительки розповіли в сюжеті «Суспільного». Ганна зізнається, що погано чує, але добре бачить і найбільше любить проводити час на свіжому повітрі.
«Я гуляю, ходжу по саду. Квіти – це моя пристрасть. У мене навколо багато квітів. Донька їх садила, а я допомагала», – ділиться жінка.
Донька ювілярки, Ольга Пустовіт, зазначає, що мама досі дотримується своїх щоденних звичок і любить спостерігати за життям навколо.
«Наш ранок починається так: мама встає, повільно йде вмиватися. Потім ми снідаємо. Коли тепло, вона виходить на вулицю, а коли холодно, сідає на веранду, щоб спостерігати за всім, що відбувається», – розповідає донька.
Найважчим випробуванням у житті жінки стала Друга світова війна. Ще юною дівчиною Ганну Храпко вивезли на примусові роботи до Німеччини, де вона п’ять років працювала на бетонній фабриці. Жінка згадує, що її забрали просто з вулиці — без речей і без прощання з рідними.
«Їсти не було нічого. Мене везли, я плакала. Думала, коли приїду на місце, то дадуть їсти. А вони їсти не дали, а повели нас в баню купати», – пригадує довгожителька.
За словами Ганни Храпко, працювати доводилося босою, бо вона не могла ходити у дерев’яних черевиках, які їй видали. Згодом одна з німкень пошкодувала дівчину і принесла їй взуття з дому.
Після повернення в Україну жінка працювала у лісництві, вийшла заміж і разом із чоловіком будувала власний дім. Каже, у житті було всяке — і добре, і важке, але найбільшим багатством завжди залишалася родина.
На своє 101-річчя Ганна Храпко загадала лише одне бажання — дочекатися доброї долі для України.
«Хочу ще трохи прожити. Подивитися, послухати за нашу Україну, яка вона буде. От це я хочу знати. Думаю, коли почую, то порадію», – сказала ювілярка.