Народна артистка СРСР Людмила Марківна Гурченко була харків’янкою. В її біографія було все – війна і пісня, повоєнна юність і театр, комедія і драма, естрада і кіно. Зовні її життя здавалося легким і яскравим як «Карнавальная ночь». І лише найближчі знали, якою була її «Дорога правды» и «Женское счастье». «Любимая женщина механика Гаврилова» була неповторною і геніальною.
Граючі найрізноманітніші ролі, була різною і залишалася собою. Глядачі любили Людмилу Марківну щиро – так, ніби кожний ділив з нею «Вокзал для двоих». Все, чого не вмістила сцена, Людмила Гурченко сказала у своїх книгах "Мое взрослое детство", "Аплодисменты", "Балет жизни", "Люся, стоп!".
Нам залишається лише пам’ятати її – такою.