Я ніколи в житті не сідала за кермо авто. Найбільший траспортний засіб який мені довелося опанувати – велосипед «Школьник», і було це 34 роки тому. Я переходжу вулицю лише на зелене світло, поважаю всіх учасників дорожнього руху і не розмовляю з водієм під час руху. І благаю, не вимагайте від мене більшого!
Але щоразу, коли я їду маршруткою від автовокзалу в напрямку Дружби, зі мною трапляється історія, котра кидає мене в холодний піт. Щоразу маршрутка виявляється вже повною, і тих декілька зупинок я мушу їхати біля передніх дверей, а отже – поблизу водія.
І щоразу, не доїжджаючи церкви, що над ставом, водій раптово пригальмовує, і, звертаючись до мене, вимовляє цілком невинну на перший погляд, але для мене вбивчу фразу:- Гляньте, можна?
Водії різні, і фрази іноді видозмінюються:- Там нічого нема?- Що там ззаду?- Гляньте збоку…- Можна їхати?- Скажете, коли можна!
Я у відчаї озираюся, і в мене також виникають запитання: що можна? де там? що має бути ззаду? на що дивитися збоку? коли можна їхати?А відповідь потрібна негайна.
Як правило, десь там завжди щось та й є, як не ззаду, то збоку, але до чого тут я?Сенс тих запитань полягає в тім, що я маю швиденько пообглядатися довкола, оцінити дорожньо-транспортну ситуацію і оперативно повідомити водія про його подальші дії.
Але ж, люди добрі, я не вмію, не хочу керувати маршруткою, не знаю як це робити!В салоні на той момент, як правило, декілька десятків пасажирів. Благаю, не доручайте мені їхні життя!
Я не знаю і не хочу знати, яка має бути відстань між машинами на дорозі, коли дозволені повороти, в який бік, після якого знаку і тому подібне. Я просто хочу проїхати декілька зупинок.
А якщо ця ділянка дороги така небезпечна, то, може, нехай водія супроводжує штурман-професіонал? Одне скажу точно – я для цього не підійду!
А штурман часом на дорозі може згодитися. Пригадую, пару років тому поверталися з друзями з дачі, маршрутка по дорозі в центр зупнилася на Бережанський, не доїжджаючи фінансового. Людей було повнісінько! Багато з дітками. Водій пішов випити квасу. Я це бачила, бо була біля вікна, інші – ні. Раптом, поки водій пив квас, машина рушила! Просто по схилу покотилася вниз! Попереду – перехрестя! Там жвавий рух, а ми з кожним метром їдемо все швидше!
Я знала, що треба зупинити авто, але не знала, як. Хтось, може, знав як, але не здогадувався, що авто вже здобуло незалежність і рушило самостійно. Один молодий чоловік зорієнтувався вчасно, дай йому, Боже, здоров’я, - розштовхав кількох пасажирів перед собою, зумів зупинити машину. Різко, несподівано, люди ледь не попадали, але - зумів! Підбіг водій. Більшість пасажирів відразу повиходили – не могли далі їхати від потрясіння. Це велике щастя, що все обійшлося.
Невже в нас на дорогах «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих»?