Двадцять першого листопада в Києві розпочався Євромайдан. А наступного дня працівниця журналу «Кореспондент» Христина Бердинських поповнила лави безробітних.
Вона разом із частиною колективу звільнилася за власним бажанням — журнал викупив молодий олігарх Сергій Курченко і з новою редакційною політикою змирилися не всі. Більшість свого вільного часу Христина почала проводити серед революціонерів.
Христина БЕРДИНСЬКИХ.Такою в кількох словах є передісторія книги «Єлюди», котру авторка минулого тижня репрезентувала в Тернополі. Власне, спочатку про окреме видання навіть не йшлося: Христина нотувала короткі уривки майданівського життя на власній «Фейсбук»-сторінці. Одними із перших героїв її історій стали хлопці-медики, які приїхали допомагати постраждалим першого грудня. Тоді таких волонтерів було негусто, вони привертали загальну увагу. Христина сфотографувала сміливців на камеру мобільного телефону та опублікувала розповідь у соціальній мережі, пише Вільне життя.
Далі цікавих зустрічей ставало все більше, і журналістка вирішила створити окремий проект. «У той час багато писали про політичні акценти Майдану, мені ж хотілося розказати про його мешканців, — каже авторка. — Адже там, наперекір деяким уявленням, зібралися не маргінали, а непересічні, неординарні особистості». Остаточно вона зрозуміла, що хоче цього, після спілкування із дзвонарем Михайлівського собору, який бив на сполох у ніч розгону революціонерів загонами «Беркута». Христина й досі пам’ятає його мозолясті руки.
«Я створила окрему сторінку у «Фейсбуці», — згадує жінка. — Оскільки із назвами в мене не дуже, то варіант «Єлюди» підказала читачка історій. Ще одна порадила публікувати розповіді й англійською, щоб про українців дізнався весь світ. Зрештою, перекладати історії зголосилося сто сімдесят добровольців! Згодом було засновано ще вісімнадцять сторінок «Єлюди» іноземними мовами. Волонтери писали німецькою, французькою, іспанською, турецькою, білоруською...»
Щоденних співрозмовників Христини Бердинських, зазвичай, не поєднує ні популярність, ні надзвичайні вчинки. Це люди будь-якого віку і соціального статусу, котрі повстали проти приниження та злочинної влади. А ще не боялися «засвітитися» в інтернеті. Серед героїв книги — позитивна студентка, що роздає чай на Мальтійській кухні, столітня бабуся, яка із двома палицями самотужки приїхала підтримати дух революціонерів, дівчина з Донеччини, котра не боялася раз у раз виходити на Майдан у рідному місті з якимось десятком однодумців...
Є в книзі й відлуння «чорних» днів революції. Воно відчувається у бесіді з 22-річною Оксаною із Львівщини. Дівчина була однією з тих, хто споряджав в останню путь Героїв Небесної Сотні: купувала одяг, взуття, замовляла домовини, домовлялася з працівниками моргів... Ще живим можна побачити на січневому фото першого загиблого майданівця Сергія Нігояна. Після його смерті, каже Христина, мусила опублікувати розширений запис їхнього діалогу, бо про Сергія поширювали чутки щодо причетності до терористичного угруповання.
На щастя, зовсім інакше завершилося знайомство авторки з нашою краянкою Олесею Жуковською. «Ми запланували зустріч, а вже наступного дня я побачила в інтернеті її світлину з простреленою шиєю, — розповідає Христина. — Вжахнулася і подумала, якщо дівчина помре, то закрию проект. Другу смерть після Сергія Нігояна я б не пережила. Через кілька днів вона написала мені повідомлення і перепросила за зірвану домовленість. Я відповіла їй: «Олесю, та весь світ знає, що з тобою трапилося, а ти вибачаєшся за якусь там зустріч?»
Описувати драматичні історії Христині було надзвичайно важко. Саме тому в «Єлюди» майже немає розповідей про воїнів Небесної Сотні. Відмовляється вона продовжувати проект і оповідями про війну на сході країни. «Після всього пережитого цього задуму я здійснити не зможу», — каже авторка і зізнається, що наразі подумує про повернення в журналістику.