Поки суд та справа проти співвласника розважального комплексу «Алігатор» Валерія Борисова, до нас у редакцію зателефонував підприємець Анатолій Тригук, який власне і став ініціатором затримання Борисова.
Саме на підставі його заяви відомого бізнесмена звинуватили у вимаганні грошей, погрозах та заволодінні чужим майном. Ще три статті, у тому числі за зберігання наркотиків, обвинувачення зняло. Варто зазначити, що через рік судового слідства потерпілий надіслав суду дві (!) нотаріально завірені заяви, причому якщо першу – з Тернополя, то другу – із Житомирщини, та просив зняти всі обвинувачення з В. Борисова, звільнити його з-під варти і взагалі не судити.
По телефону пан Анатолій підтвердив, що заяви написав добровільно. І раптом запропонував: «Хочете, приїжджайте (і назвав невелике містечко на Житомирщині), я усе розповім». На зауваження, чому така таємничість, сказав: «Ці всі події нагадують собачі бої: поки одна одну рве, інші «деребанять» гроші та майно. Занадто все закрутилось, я ніколи не думав, що зі звичайного зникнення автомобіля може вийти така масштабна справа: майно – під конфіскацію, на «Алігатор» накладено арешт, а самого Борисова вже рік тримають під вартою».
І от ми сидимо у невеликому кафе. Анатолій помітно нервує, палить одну за одною цигарки.
«Таке враження, що ми судимось за 10 млн. євро»
– Перша заява була підписана, бо я збирався виїжджати на роботу за кордон. І щоб людей не затримувати, заздалегідь написав та завірив документ у нотаріуса. Але за кордон виїхати не вдалось, я вирішив взагалі виїхати з Тернополя, проаналізувати та подивитись на ситуацію під іншим кутом, – одразу починає розповідь Анатолій Тригук. – Та нещодавно натрапив в Інтернеті на репортажі з залу суду і вирішив написати другу заяву вже за місцем свого нинішнього проживання.
Я листуюсь по інтернету, відтак маю досить повну картину, що відбувається вдома.
– Розкажіть про свої стосунки з Миколою С., якому ви заборгували гроші, – питаю.
– Ми познайомились років п’ять тому. Я мав цех на Зборівщині, виробляв бетонні вироби. Взагалі я бізнес починав з «нуля», на початках навіть тротуарну плитку клав. Я не дуже хочу афішувати ці події, вони у мене вже стільки крові випили, тому виїхав з Тернополя, змінив номер телефону і навіть електронну адресу, загалом обмежив спілкування до нуля – занадто багато «консультантів» навколо цієї справи.
Отож спочатку я у Миколи брав побутову техніку для своєї фірми, потім почав брати техніку під реалізацію. Вона у нього різна, але, наприклад, могла застаріти чи мала подряпину або корпус десь тріснув. Для когось зовнішній вигляд має значення, хоча на роботу це не впливає. Траплялося, що він давав мені техніку на більшу суму, ніж того разу. Я насправді винен Миколі майже 3 тисячі доларів. Техніку я давав своїм робочим у рахунок зарплати. У селі знаєте, як є: гроші проп’є, а так людина принесе додому пральну машину, телевізор чи холодильник, і видно, що він щось заробив. А я вже повертав із коштів, отриманих за продані бетонні вироби.
– У своїй заяві Ви стверджували, що, намагаючись повернути борг, Вам битою погрожували. Вас справді залякували?
– Ні, мене ніхто пальцем не торкнувся. Просто відбулась чоловіча розмова, відтак, можливо, слів не підбирали. Коли виникла ця ситуація, все було зовсім по-іншому. Хтось був зацікавлений її роздути. Думалось як: зустрінемось, поговоримо, а тут роздули таке! Так, я судимий і в принципі знаю, як ті суди відбуваються. Але щоб стільки часу суд розглядав справу, де, на перший погляд, усе зрозуміло, щоб до такого ступеня все затягнути!? Мені наобіцяли, що та справа скоро вирішиться, та, навпаки, затягнули. Таке враження, що ми судимось за 10 млн. євро.
«Зараз маю купу боргів і ще не знаю, коли з тим усім «розгребусь»
– Тобто погроз на Вашу адресу чи Вашої дитини не було?
– Ні, і в суді є перша заява, яка у деякій мірі відрізнялась від другої.
– Що це за заява? Коли ви з нею звертались?
– У перших числах травня минулого року, наскільки пам’ятаю, це була неділя, я написав заяву в УБОЗ. У ній чітко зазначив, що з території розважального комплексу «Алігатор» зник мій «Опель». Але на неї не відреагували, а потім мене викликали в УБОЗ і почали розповідати, як все відбулось насправді. Я розізлився на Борисова.
– Ви комусь розповідали про ту розмову в «Алігаторі»?
– Так, власне, про що й мова. Не з бухти-барахти в УБОЗі з’явилась версія мого залякування. Хтось із наших спільних знайомих «консультував». Отож зараз у мене друзів лишилось дуже мало, але чесно скажу: деколи вороги заслуговують більше поваги, ніж окремі друзі. Тоді ж один мій товариш відраджував писати заяву. Зате інші підбурювали, радили, в яку силову структуру звернутись, організували навіть зустріч із співробітниками УБОЗу. Мені навмисно заважали реально оцінити події. Тому я просто зник з обрію, поміняв номер мобільного, припинив спілкування з більшістю знайомих. Проаналізувавши ситуацію, я зрозумів: нас тупо стравлювали, наганяли злість, дехто з колишніх знайомих просто використав ситуацію, бо мав свій інтерес і явно не до мене. Недавно я зустрівся з Миколою С., ми говорили і зрозуміли: якщо би так поговорили у перший чи другий день, усе було би зовсім по-іншому. Я думав одне, він зовсім інше. В даний момент наші думки одне про одного кардинально змінились на краще.
– Чи не занадто дорого Ви, Микола С. та Валерій Борисов, проти яких порушено кримінальні справи, за це заплатили? Тим більше, що Борисову загрожує 6 років ув’язнення…
– Чесно кажучи, я вже й так заплатив, що думаю, може, когось іншого стримає. Я втратив усе. У мене «пішла» фірма, зруйновано особисте життя… Втрачав одне за іншим. Просто триває чорна смуга. Я зараз маю купу боргів і ще не знаю, коли з тим усім «розгребусь». Зараз я все, що заробив, віддаю – закриваю борги. Говорю так, як є. Коли постійно втрачаєш і втрачаєш, все котиться у прірву.
– У своїй заяві ви писали, ніби погрожували Вашій дитині. Де ця дитина зараз?
– Від першого шлюбу у мене є дитина, і вона живе з дружиною. Час від часу я провідую її. У другій заяві я написав про рукавички і шапочку, що лишились у машині, бо дитина забула їх у салоні, коли я її підвозив, а колишня дружина постійно нагадувала та вимагала повернути. У нас стосунки натягнуті і я просто не хотів їй нічого пояснювати.
– Микола С. та Борисов В. знали про Ваш перший шлюб і дитину?
– Навряд. Миколі я ніколи про це не розповідав, тим більше, що зараз живу з іншою жінкою. Було би просто недоречно обговорювати з ним мою першу родину. Хоча візуально він може знати мою першу дружину, але що я мав дитину – ні.
Із Борисовим я взагалі був знайомий візуально, тим більше, він нічого не знав про моє особисте життя. Зараз я хочу, щоб якнайшвидше завершився суд. Я не є кровожерливою людиною. Коли це все починалось, хотів повернути свою машину, наполягаю на цьому й досі. Але все так глобально розгорнулось, роздули такий кримінал! Майно – під конфіскацію, на «Алігатор» накладено арешт, Борисова вже рік тримають під вартою. Тому, коли я побачив, що тут робиться, вирішив втрутитись.
– Ви подали суду дві нотаріально завірені заяви, де пишете, що Борисов не винен. Відтак тепер проти вас можуть порушити справу за неправдиві докази.
– Якщо так, нехай тоді суд подивиться мою першу заяву в УБОЗ про зникнення мого автомобіля, вона ж зареєстрована. Так, я відбував покарання, але я чесно працював, від криміналу тримався подалі. Тому мені навіть дали дозвіл на зброю.
– Дякую за розмову.