З-під Дебальцевого повернувся регіональний видавець Медіа Корпорації RIA Юрій Штопко. Їздив туди із волонтерською допомогою нашим воякам. Каже, що там війна, однак хлопці мають справжній бойовий настрій
Однак дорога тернополянина пролягла і за межі Харківщини. Їхали через Артемівськ, Слов'янськ, через низку блокпостів аж до Дебальцевого. Узбіччя щедро побиті ямами від мінометів та воронками від "Градів", що сягають двох-трьох метрів у діаметрі. І це не дивно, адже дорога регулярно прострілюється.
Однак це не заважає комунальникам чемно робити свою роботу. Після першого ж блокпосту тернополяни зустріли піскорозкидальну машину, яка сумлінно посипала дорогу.
- Неймовірно! На дорозі, що забита автомобілями з біженцями, на дорозі в зоні АТО, яку в будь-який момент можуть простріляти, посипають піском дорогу. Так, наче тут триває спокійне життя, а не війна, – дивується Юрій Штопко.
Режим перевірки на блокпостах практично не змінився. Хоча тепер на багатьох із них встановлені зенітки – про всяк випадок. Тернопільський вантаж майже не перевіряли, адже віз його колишній боєць 128-ї гірничо-розвідувальної бригади, а тепер ще й народний депутат Тарас Пастух. Та загалом хлопці на блокпостах дуже ретельно ставляться до перевірки документів та вантажів, особливо тих, хто виїжджає із зони АТО. А таких немало.
- Люди караванами бегут! - сумно каже даішник, який зупинив авто тернополян.
Так воно і є. На виїзді з Артемівська в напрямку Дебальцевого тягнеться колона автівок. На деяких авто - синьо-жовта стрічка, а на - деяких біла. На інших авто та автобусах - напис на аркуші формату А4 "ДЕТИ". На дахах – пожитки: валізи, тюки, велосипеди, одного разу навіть прив'язали живе порося.
- Цікаво, чи рятує такий напис від обстрілу бойовиків, якщо їм схочеться повторити історію Волновахи? - коментує Юрій Штопко.
Сєпар сам здався
У розташуванні 128-ї бригади тернополяни перебували недовго – близько трьох годин. Розвантажились – і поїхали назад.
- Трохи страшнувато – криво усміхається Юрій Штопко. – Залпи безупину, то наші луплять, то їхні. „Град” влучив у кухню, і по всьому табору неприємний запах палених тушонок. Я розвантажував, а сам на бійців дивився, щоб якщо щось – встигнути в бліндаж.
Поки що "гостює" у таборі бійців полонений сепаратист. Його витягли із землянки в наручниках та із зав'язаними очима, запакували в авто, яке відвезе на допит. У нього геть обморожені руки – і це не дивно, адже він був коригувальником. Тобто лежав у полі і "підказував" ворожим мінометам, куди краще стріляти по розташуванню наших бійців. Однак замерз, втомився і, ймовірно, вирішив, що на нього "забили", взагалі забули. Тому прийшов і здався.
- Мабуть, уперше в житті таке відчуваю, що дивлюсь на людину – і жодних теплих почуттів до неї не маю. Ні співчуття, ні інтересу, ні поваги, - пригадує зустріч із сепаратистом Юрій Штопко.
Є навіть теплий душ
Бійці 128-ї облаштували свій побут. Звикли до обстрілів і до „Градів”.
Роман Іванович із Сумщини читає книгу. У нього тут - ціла власна бібліотека. Тож у хвилини спокою має за чим відвести душу. На умови не скаржиться.
- Мені пощастило, адже працюю за спеціальністю, я - водовоз! - жартує чоловік. – Адже був директором „Водоканалу” в одному з райцентрів Сумщини, а тут відповідаю за постачання води.
На нестачу чогось бійці не скаржаться. Кажуть, що усім забезпечені завдяки волонтерам, які постачають і харчі, і обмундирування, і потрібні у побуті речі, навіть частково військове обладнання.
А побут бійці влаштували, як удома. Є кухня, спальня з буржуйкою і навіть душ. Він теплий, бо вода тече із чана, який нагрівають дровами. І з дверима. У спальні – ряди ліжок та спальників. Тут же – телевізор і ноутбуки.
Волонтери назад повертались одразу після того, як розвантажились. Бійці самі ж відправили геть, із зони обстрілу.