«Працює ворожий снайпер…»: подробиці загибелі в зоні АТО воїна з Тернопільщини

Працює ворожий снайпер… Ці тривожні рядки у скупих офіційних зведеннях прес-центр оборонного відомства дуже часто доповнює заспокійливим реченням: «Втрат та поранених серед наших військових немає».

Можливо, це й справді так, однак – не цього разу…

– Сину, біда! Сусіда Юрка снайпер застрілив, – почув у трубці тремтливий, рясно зрошений слізьми голос матері і від несподіванки онімів. Приблизно через годину знову зателефонував рідненькій. На той час вона уже трішки прийшла до тями і розповіла, що вже вранці дружина сорокатрирічного Юрія Коваля – Світлана відчувала щось недобре, а тому й зв’язалася з чоловіком, який воював у Мар’їнці.

– У мене все гаразд. Зараз висуваємося на блокпост. Пізніше поговоримо, – заспокоїв кохану воїн, пише Наш день. 

Ближче до обіду у лановецькій домівці й, справді, почули мелодію телефону. Але це був уже не Юрій…

Увечері Інтернет заряснів повідомленнями про те, що на Тернопільщину знову прийшло горе – на війні від кулі снайпера загинув командир відділення 14-ї окремої механізованої бригади старшина Юрій Коваль.

На жаль, я не так вже й часто навідую маму, а тому під час своїх нетривалих поїздок у Ланівці завжди намагаюся якнайдовше побути наодинці з нею. Рідко спілкуюся і з сусідами, які, зазвичай, живуть власним, закритим від чужого ока, життям. Відтак, про сім’ю Ковалів, яка мешкає межа-в-межу з обійстям моєї мами, особливо не розпитував, а при зустрічах з Юрком чи Світланою, зазвичай, тільки вітався і розходилися – кожен у своїх справах.

Тому й не знаю, які плани вони будували на майбутнє, але вони обов’язково їх будували. Мені невідомо, про що мріяло подружжя, але воно мріяло. Не можу сказати, які слова говорив доброволець батальйону «Тернопіль», а потім – боєць Збройних Сил своїй половинці, коли знову і знову споряджався на передову, що у короткі хвилини прощань він шепотів двом своїм діткам – п’ятикласниці Юлі та чотирирічній Саші.

Коли я писав ці рядки, Юрій у Ланівці ще не повернувся. Вірніше – його тіло ще не доправили до рідних, для яких кожна мить цього нестерпного чекання стала розділеною навпіл вічністю – до і після.

За офіційними зведеннями Генштабу, 20 лютого загинув один український боєць. Яка тяжка ця втрата для життя і яка легка здобич для смерті, яка уже два роки жнивує на українських полях, териконах, в українських містах та селах.

Працює ворожий снайпер…