Новини Тернопільщини: Катерина померла від холоду та голоду (обережно - шокуюче фото)

- У морг привезли жінку, яка, напевно, з голоду померла. Це... це жах! Худа, змарніла, а в руках шматочок хліба затиснула. Я такі страхіття хіба в передачах про голодомор бачив... З такою шокуючою інформацією днями звернувся в редакцію 20 хвилин чоловік, який назвався Сергієм.

“Жінка недоїдала”
Він пояснив, що забирав зі знайомими тіло родича з моргу, який діє на території психоневрологічної лікарні. Саме там і побачив тіло жінки. Навіть потай від медперсоналу сфотографував.

- Я ніколи не фотографував би мертву людину, це аморально, - пояснює пан Сергій. - Але в цьому випадку таки зняв. Я вам її надішлю. Поцікавтесь, що трапилося. Бо якщо з голоду померла, хтось має за це відповісти. Я досі шокований...
Знімок, надісланий читачем, вразив і працівників редакції. Ми вирішили надрукувати його, адже читачі повинні знати, до чого може призвести людська байдужість.

1 лютого ми звернулися до працівників моргу, аби ті пояснили, звідки ця жінка та що з нею трапилося. Виявилося, що експерти вже дослідили тіло і мали результати.
- Безпосередня причина смерті - переохолодження. Але це ще не все, - каже завідувач відділу судово-медичної експертизи трупів Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи Олег Стецюк. - Коли людина замерзає, вона витрачає всю свою енергію. А цій жінці не було чого витрачати - вона голодувала. Тому смерть настала в десятки разів швидше, аніж настала б у здорової людини. Вочевидь, жінка недоїдала або й навіть голодувала доволі довго. Мова йде не про день чи два, а значно більше. У неї взагалі не було підшкірно-жирової клітковини.

Подібних випадків він іще не бачив, зізнається фахівець. Стан жінки шокував навіть його.
- За 15 років роботи я бачив, повірте, багато, - каже пан Олег. - Але навіть для мене це був шок. Підозрюю, що людина лежала тихенько і вмирала.

Жили на пенсію

Ми з'ясували, що жінку звали Катерина Юлічієва. Їй було 68 років. Проживала вона в селі Староміщина Підволочиського району. Тож наступного дня журналіст виїхав туди, щоб дізнатися детальніше, як жила ця жінка.
- Катерина народилася у Волочиському районі. Там і була прописана, - каже секретар Староміщинської селищної ради Любов Мельник. - Але в нас проживала останніх років 20. Жила тут зі співмешканцем. Паспорта не мала. Я не раз говорила, щоб вона зробила паспорт. Ми навіть допомогти хотіли документи виробити, але вона нічого не мала. А загалом хоч і худорлява, але здорова була. Від весни і до пізньої осені разом зі співмешканцем людям на полях допомогала, худобу випасали за плату.

Проте в селищній раді зауважили, що родина була неблагополучна - любили випити.
- Вони у Підволочиськ їздили. Там збирали пляшки. Здавали, але гроші не на те пускали, - каже пані Мельник. - Її співмешканець, Борис Білик, отримував пенсію. Ми йому допомогли її оформити. На те й жили. Але гроші брав не він, а сестра. І йому двома частинами віддавала. Часто сама продукти купувала, щоб усе на горілку не спустив.

Про те, що їхня односельчанка померла, у Староміщині дізналися 30 січня.
- Я прийшла до них нагадати, що пора отримувати пенсію. Борис відчинив двері. Питаю: Катя де ваша? - розповідає жінка. - Каже: “Померла”. Пробувала розпитати, що сталося. Але чоловікові було погано, казав, що хворий. То я швидку викликала. А вже швидка - міліцію. Забрали її в морг, а його в лікарню.

У селі кажуть, що жінка замерзла, бо в хаті були проблеми з обігрівом.
- Газу вони не мали, палили дровами, - говорить Любов Мельник. - Я там була ще 11 січня, то з хати дим валив, бо щось там обвалилось і треба було підремонтувати. Але з Катериною і Борисом тоді все було добре, і їжу вони мали. Чула від сусідів, що хотіли помогти з теплом, але чоловік відмовився. Я ще тоді теж спитала, чи все добре, чи допомоги якої не треба. Сказав: “Ні”. Наші люди їм не раз допомогу пропонували. Але вони дуже закриті були. Як їм приносили одяг, то вони так його і ставили в тих клуночках і навіть не розпаковували. Коли питали, чим помогти, відповідали: “Усе в нас добре, нічого не треба”.

“Така бездушна людина”
- Катерина була непогана, роботяща, - розповідає мешканка селища Валентина Струк. - Вони в мене пасли худобу, і в інших людей пасли. Їм і їжею допомагали у селі... Але дуже закриті і недоступні вони люди. У хату нікого не пускали. І випити дуже любили...
Інша жителька Староміщини, пані Наталія, додає, що люди про допомогу нікого не просили.
- Ну чого було не сказати, що є проблеми, що жінка захворіла? - дивується вона. - Ну звідки ж люди можуть знати? Хоча до них і ходили. І з сільради, і голова, і сусіди. Говорили... Але без толку.

Люди натякають, що від родини їх відлякувала ще й поведінка співмешканця померлої. Він, мовляв, - раніше судимий і з дуже важкою вдачею. Люди навіть підозрюють, що саме через байдужість чоловіка жінка недоїдала та не отримала допомоги.
- Ви знаєте, він така бездушна людина, з ним усі говорити бояться, - каже одна з жительок села, яка не назвалася. - Коли минулого року йому було погано, то Катерина ходила по селі. Ліки шукала, їжу приносила. А от коли їй погано стало, то він просто нікому нічого не сказав. А в магазин ходив за тим, що йому треба. Думаю, й не цікавився, чи сита вона і чи тепло їй. Лежала та й лежала собі, певно...

Чоловіка знайшли у лікарні

Поспілкуватися і з настоятелем греко-католицького храму села не вдалося. Він із Підволочиська, а контактів у сільраді не мали.
Тож пішли до оселі, де мешкала жінка. Обійстя родини - неподалік сільради. Це велике, але не обгороджене подвір’я, поряд із будинком - господарські споруди. Двір поріс бур'янами. На одному з вікон ганку бракує скла. Дірку зсередини прикриває мішковина. У будинку порожньо - господар у лікарні. Туди й вирушили.

Із 61-річним Борисом Біликом говоримо у хірургічному відділенні райлікарні. Він лежить під крапельницею, дуже худий та зблідлий. Однак від спілкування не відмовляється:
- Катя була здорова, але померла... Може, то вже й старість... Та й замерзла вночі. Ми палили дровами, але димохід забився і вогонь, певно, вночі погас. Вранці вже мертва була, а я ноги обморозив.

Питаємо, чому ж відмовлявся від допомоги людей.
- Помагали? - голосно перепитав чоловік. - Хто помагав? Коли? Навпаки! Ви що? Навіть не говоріть таких дурниць. Вся поміч від людей була в тому, що язиком помагали і казали: “Роботу знайди”. Питаєте, чи священик приходив? Ні разу! А поміч нам і не зашкодила б. Бувало, що і їсти не було... А Катя дуже добра була...

Запитали й про те, чи зловживали в їхньому домі алкоголем.
- Люди всяке сказати можуть, - каже Борис Білик. - Якщо щось стається, то зразу кажуть: пияки. Ви спочатку на тих “тверезих” подивіться. А що збирали пляшки - то правда. І метал збирали. Жити на шось треба ж було. А шо робити? Просити? Чи, може, красти?
Скільки ще чоловік лежатиме в лікарні, невідомо. Він обморозив ноги, особливо пальці. Тож, якщо ліки не допоможуть, медики ампутують пальці. Після того чоловік повернеться в холодний і порожній дім. Його співмешканку Катерину Юльчієву похоронили 2 лютого на кладовищі селища за кошт сільради.

Звернулись ми і в управління соціальної політики міськради. Жодного стосунку його працівники до Підволочиського району чи селища Староміщина не мають. Проте знають, як мали б діяти селищні очільники. Виявилося, жінці можна було помогти.
- Саме сільська чи селищна рада першою мала б допомогти у такій ситуації. Насамперед - в оформленні документів, - каже начальник управління соціальної політики міської ради Марія Чашка. - У випадку, коли немає жодних документів, шукають у селі трьох свідків, які можуть вказати на те, що ця людина втратила документи. Після того сільська рада видає аналогічну довідку, з якою треба звернутися в РАЦС, а далі - у паспортний стіл. Там людина дістане документи, а значить, і можливість отримання соціальних допомог.

Родини зі подібними проблемами є чи не в кожному селі та місті. Сподіваємося, що люди, які прочитають публікацію, звернуть на них увагу та допоможуть. Це стосується й органів місцевого самоврядування. Іноді тарілка теплого супу, прочищений димар чи поміч з документами можуть врятувати життя.