«Під кулями рятував інших, а себе не вберіг» – як тернопільський медик пішов добровольцем на фронт

Як ми повідомляли, 3 квітня у Тернополі на Микулинецькому кладовищі на Алеї Героїв поховали 47-річного хірурга, начальника операційно-перев’язочного відділення медичної роти 128-ої гірсько-піхотної бригади Михайла Стасіва.

Пройшовши найгарячіші точки – Дебальцеве, Станицю Луганську, Михайло Ярославович помер удома. Пережитого на війні не витримало серце – обірвався тромб. Несподівана смерть Михайла Ярославовича стала тяжким ударом для всіх, хто його знав…

– За життя Михайло Ярославович бачив дві війни – афганську й неоголошену російсько-українську, – каже його колега по роботі Надія Іванівна Боднар "Новій Тернопільській газеті" . – У нього було загострене почуття справедливості, тому ніхто не здивувався, коли він вирішив піти добровольцем на фронт.

З розповіді Надії Іванівни, Михайло Ярославович був чудовою людиною й усього в житті добивався сам. Після двох років служби в Афганістані вступив до Тернопільського медичного інституту й усе життя віддав медицині. Працював у Тернопільській міській комунальній лікарні швидкої медичної допомоги, був завідуючим хірургічним відділенням. У 2013 році став заступником головного лікаря ТМКЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» з експертизи тимчасової непрацездатності. У серпні 2014-го у складі 128-ої гірсько-піхотної бригади пішов добровольцем на фронт. Був у найгарячіших точках, а в Станиці Луганській разом з іншими медиками створив на передовій лікарсько-хірургічну бригаду – надавав допомогу й евакуйовував поранених з поля бою.

– Михайло Ярославович був Людиною з великої літери, одним із найкращих хірургів у Тернополі, професіоналом, – розповідає Надія Іванівна. – Він був надзвичайно порядною людиною і перш за все думав про тих, кому була потрібна допомога, а тоді вже про себе. «Я знаю, що можу бути корисним на фронті, і знаю, що можу допомогти», – сказав перед тим, як вирушити на війну, а ми підтримували його, телефонували, передавали через волонтерів допомогу.

У лютому 2015-го Михайло Ярославович на 17 днів прийшов у відпустку й зайшов до лікарні, де працював, щоб подякувати усім за підтримку. «Ви навіть не уявляєте, що для мене означають усі ваші дзвінки, там, як ніде, потрібне добре слово», – сказав тоді медперсоналу. На похороні побратими розповіли, що Михайло Ярославович не раз під кулями ризикував своїм життям заради інших. Якось вони отримали повідомлення, що під час бою поблизу Донецького аеропорту було багато поранених і вбитих. З бази виїхали дві машини, але через сильні обстріли один екіпаж повернувся назад, а Михайло Ярославович із фельдшером джипом поїхали на поле бою. Той джип, переобладнаний під швидку, в січні 2015-го Михайлові Ярославовичу передала Тернопільська міська рада. У вересні того ж року Михайло Ярославович демобілізувався, а джип залишився на фронті, бо на передовій без мобільного транспорту дуже важко.

– Він ніколи не скаржився, не хотів, щоб ми за нього зайвий раз хвилювалися, оберігав від цього й свою сім’ю – дружину Ольгу і 20-річного сина Тараса, – каже Надія Іванівна. – Того фатального дня Михайло Ярославович поїхав до тестя, щоб відвезти йому ліки. Ніхто й не сподівався, що станеться таке нещастя. Там, у домі свого тестя, він помер. У нього обірвався тромб…

Фронт медик
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі