Підопічна Вакарчука розповіла тернополянам про стосунки із зірковим наставником

Юна, маленька, але твердо впевнена у своїй позиції. Такою Христина Соловій виглядала на сліпих прослуховуваннях шоу «Голос Країни». Вона хотіла популяризовувати саме лемківську пісню, тому не бачила себе з іншими тренерами, окрім Вакарчука чи Скрипки. І якби один з них не обернувся, то, швидше за все, пішла би з шоу. Але доля відгукнулася на щирий порив душі дівчини, і її тренером став лідер «Океану Ельзи».

Зараз Святослав уже продюсер Христини, а вона – його перша підопічна співачка. Їхній тандем вже спродукував альбом лемківських пісень «Жива вода». І кліп на її першу авторську пісню «Тримай» не лише б’є рекоди українського YOUTUBE, а піднімає українську популярну музику на європейський рівень. Незважаючи на те, що Христина закінчила лише музичну школу і, як сама стверджує, не надто займалася читкою нот з листа, більше сподіваючись на природний музичний слух, талант і новий подих у її музиці відчувається одразу, пише Тернопільська липа.

Тобі не заважає те, що не читаєш ноти з листа?

Колись до якоїсь міри це здавалося мені марудною і непотрібною роботою настільки, що не завдавала собі клопоту читати з нот якийсь твір, якщо чула, як моя вчителька музики його грає. Я просто старалася мавпувати те, на які клавіші вона натискає, а потім на слух відтворювати мелодію. А коли чули, що граю щось не те, мене виправляли. Так здавала майже всі іспити на «відмінно».

Вдома мама з тобою займалася?

Ні, ніколи. Свою маму я не сприймала як викладача, вчителя музики. Крім того, мама вела хор у музичній школі, і не можу сказати, що я часто пропускала заняття, мені це теж багато дало. Але було довге «притирання» в тому питанні, як маю ставитися до мами, – як до вчительки?

Твій тато теж музикант?

Так. Вони з мамою познайомились у консерваторії, – вчилися на диригентському факультеті. Але тато за фахом не влаштувався. Він працював у відділі культури в Дрогобицькій міській раді, а потім і зовсім змінив роботу. Брат мій теж закінчив три класи музичної школи і зараз самотужки просунувся в музиці далі, ніж коли б, напевно, батьки наполягли. Він старший за мене на п’ять років.

Крім того, що ти співала в лемківському хорі, що було ще?

Завжди були якісь заходи у школі, університеті, в яких брала участь. Спеціально вокалом ніколи не займалася. І зараз постало питання витривалості в плані фізичному, бо на записі альбому була така проблема, що я навіть зірвала голос і зовсім перестала співати. Зрозуміла, що потрібно навчитися правильно співати, правильно дихати. Я взяла кілька уроків вокалу, але виявилось, що на даному етапі мені це нічого не дає.

Ти розповідала, що мама тебе критикує саме за такий спів.

Так, моя мама тільки зараз змирилася з тим, що те, як я це роблю, – теж спів. Чесно кажучи, вона права, – всі ці правила полегшують звуковидобування, навіть якщо не йдеться про академічний спів. Якби в юному віці взяла до уваги такі прийоми, то зараз би співала правильно, і це б мені дуже допомагало.

Коли брала участь у «Голосі Країни», то ще навчалась в університеті. А після закінчення було щось, окрім музики?

Зараз я займаюся тільки музикою. Коли захищала свою дипломну роботу, науковий керівник пропонував мені, і навіть наполягав, щоб я продовжувала розвиватися в літературі. Але вирішила, що музика надто важлива для мене, аби розпорошуватися на ці дві галузі. Однак дуже ймовірно, що за якийсь час повернуся до літератури. Принаймні, я знайду баланс, як можна все це поєднувати. Тому що зараз, з переїздом до Києва, насправді, я дуже «розбалансована». Після тривалого проживання у Львові, з тими прихильностями до людей, які були моїми друзями, становили моє середовище, в якому я формувалася, в Києві мені важко все це мати. До Львова вдається приїздити дуже рідко, бо постійно тут купа планів і ще немає стабільного графіку. Тому не маю такої свободи, щоб могла вибратися тоді, коли захочу.

Це все так «закрутив» твій продюсер Святослав Вакарчук? Це він так змінив твоє життя? Ти в нього одна така підопічна?

Справді, це він все так змінив, і я поки що одна у нього підопічна.

Що дав тобі «Голос Країни»?

Я можу сказати, що участь у «Голосі країни» тільки посприяла зустрічі зі Святославом Вакарчуком. Коли ми познайомилися, після п’яти хвилин розмови він відразу сказав: «Ти хочеш записати альбом, давай його запишемо». Але це був «Голос Країни», і Святослав багато кому говорив приємні речі, причому, заслужено, бо на шоу було немало сильних вокалістів. Але минув цей рік, і так сталося, що ми взялися до активних дій, почали проводити репетиції, набирати музикантів. Це мав бути альбом лемківських пісень. Святослав їх також дуже любить, і в цьому ми з ним зійшлися. Він і сам хотів таку річ зробити. На тому етапі це для мене була не лише мрія, а й мета. Записати такий альбом я дуже хотіла, але не знала і не уявляла, як це реально може бути. Загальноукраїнська значимість цього альбому для мене не була ціллю, як це тепер сталося, і мені пишуть люди з різних регіонів, які не мають до лемків жодного відношення. Така реакція слухачів мені дуже приємна. Але робота над альбомом переросла в авторську музику. Спочатку була лише моя перша пісня «Тримай». Але за час запису альбому народних пісень з’явилося багато моїх авторських, і саме зараз я над ними працюю.

Плануєш записати власний альбом?

Не впевнена, що ми зараз це будемо робити, але на моїх концертах ці пісні звучатимуть.

Ти відразу влилася в потужну команду професіоналів. Як було почуватися з ними спочатку?

Звісно, потрапити в середовище кращих музикантів країни – це велика відповідальність, і місцями бувало страшно, відчувала себе розгубленою і взагалі не знала, як поводитися в подібних ситуаціях. Коли потрапляєш в таке середовище, то жодна школа, майстер-класи чи викладачі тобі цього не дадуть. Це як з мовою: не вивчиш її краще доти, поки не потрапиш у те мовне середовище.

Що взяла для себе від цих «метрів» у творчому плані?

Вони всі дуже різні, і від кожного я взяла щось інше. Напевно, секрет успішної команди не лише в тому, щоб перебувати на одному диханні, а ще й мати якусь розбіжність у творчих поглядах. Вони навчили мене не боятися зіграти чи заспівати щось не за правилами. У пісні «Тримай» мені завжди хочеться зімпровізувати. І коли артист свідомо так робить, то має бути готовим до того, що люди сприймуть це, як щось «не те». Не всі розуміють, що це імпровізація, а думають, що то щось нове я виконую.

Ти й раніше співала з різними музикантами. Де їх знаходила?

Раніше у мене були «сейшени» з різними львівськими музикантами: і професійними, і не професійними. Я їх не шукала. Але не могла не співати, бо це те, що в душі. Хоча взагалі, ніколи не хотіла бути на сцені. Однак мама – проти такої моєї позицїї з цього питання. Вона говорить, що я завжди була «всюди», на всіх громадських виступах. Пам’ятаю, як ще в Дрогобичі на якесь велике релігійне свято ми з батьками пішли в центр міста до ратуші, і там проводились якісь конкурси. Мені тоді було три роки. Мама не встигла оглянутися, як я вже опинилась на сцені: співала і отримала наклейки з мишками. Ось це пам’ятаю, немов вчора. У мами ж версія, що мене тягло на сцену з дитинства, і несвідомо чи свідомо я до цього йшла. В мене ж інша думка з цього приводу. Я хотіла бути літератором, психоаналітиком, і взагалі, в мене мала бути серйозна професія, що не передбачала б якоїсь публічності. Хоча література – це галузь теж достатньо публічна. Але, тим не менше, таке влаштовувало і мене, і моїх батьків. А музика була у мене настільки в жилах, що я не хотіла «узаконювати» її якимись консерваторіями чи музучилищами.

Кажеш, що не збиралася на сцену, але ж вирішила піти на «Голос Країни» сама?

Я це зробила тільки через те, що мені хотілося якогось «екшену», причому, від шоу його й не очікувала. На той час у моєму житті був період затишшя: вчилася на філологічному, в мене було дуже багато книжок, і вони перестали мене захоплювати так, як раніше. Почався період певного застою: творчого, інтелектуального. Тоді двоє одногрупниць, які знали про мої інтереси, захоплення, змусили мене заповнити заявку, до якої я додала аудіофайл. Після цього мене запросили на кастинг.

Колись ти розповідала, що шоу – брудний бізнес. Ти від цього, так би мовити, «в стороні», це на тебе не впливає, чи навчилася використовувати ситуацію на свою користь?

Я не думаю, що зараз належу до шоу-бізнесу. Якби мною займався хтось інший, то, можливо, вважала б себе там. А Святослав – людина, яка музику сприймає набагато глибше і більше, ніж бізнес. У нас є взаєморозуміння, і я почуваю себе захищеною.

Ти зараз «зайшла» в українську музичну галузь. Чи є відчуття того, що настав момент більших можливостей для української музики та музикантів, зокрема? Ти відчуваєш, що він для тебе сприятливий?

Я вважаю, що «зайшла» в дуже хороший момент для української музики і в дуже складний – для себе. Тому що української музики стало надзвичайно багато. Однак ми не чуємо її на радіостанціях, і зараз за це йде боротьба. Але я дотримуюсь позиції, що людям не потрібно масовості, узагальнення, усереднення, «оєвропейщення» якогось. І якщо взяти європейську музику, то не всю її слухає широкий загал. Люди зараз дійшли до того етапу, що їм не потрібно того, що обирають усі. Стає популярною «нішова» музика. З появою Інтернету люди вже не зобов’язані дивитися те, що їм нав’язують з телевізора чи радіо. Вони тепер самі визначають, що слухати і що дивитися. Я це відчула на собі і перестала дивитися телевізор. Хоч радіо й не слухала, на мене все одно впливали ці всі масові тенденції. Тому зараз прекрасний момент для того, щоб показати, хто є хто.

Телевізор поки що все одно дає поштовхи до впізнаваності, популярності. Тебе саму широка аудиторія саме з телевізора побачила й почула…

Так, безперечно. Це прекрасна нагода для молодих музикантів «засвітитися» на широку аудиторію. Вона дає поштовх для розвитку. Однак усе, в результаті, залежить від музикантів, від того, як вони будуть розвиватися потім. У музиці, як і в будь-якій іншій галузі, важливо не намагатися всім сподобатися. Тому що все одно комусь не вгодиш. Коли ти виходиш на сцену і не маєш власної позиції, то не матимеш, що сказати людям.

Такі погляди сформувалися в тебе самостійно, чи це позиція, яка панує у вашій сім’ї?

Я думаю, що це синтез усього мого життєвого досвіду. Якщо ти нечесний з публікою, то рано чи пізно це випливе. А те, що зараз тебе і твою творчість хтось не розуміє чи вона не всім подобається, зовсім не принципово, – пройде час, і вона визріє, знайде собі таку дорогу, що ти й не уявляєш. Причому, якщо вона справді потрібна людям, а не ти сам собі так думаєш, то так і станеться.

Вважаєш, що тобі пощастило з продюсером в плані творчого взаєморозуміння?

Мені дуже пощастило, бо це є людина, яка сама пройшла творчий шлях від початку до вершини, де зараз перебуває. Пощастило в тому, що маю дотичність до такої особистості, маю можливість з нею спілкуватися, переймати досвід, користуватися прямими порадами, а не тільки читати дописи в Твіттері. З іншого боку, є також негативні моменти, бо Святослав – постійно дуже зайнятий, і мені не завжди вдається до нього «достукатися», коли це потрібно, або запросити, щоб він прийшов на репетицію. У нього в цей час може бути свій запис. Але такі моменти вирішуються, це життя, суто побутові труднощі.

Не думала про те, що Вакарчук обрав тебе тому, що ти близька йому саме тим, що він також закінчив музичну школу і не навчався ні в музучилищі, ні в консерваторії, а займається музикою так, як це розуміє, відчуває і вдосконалюється впродовж свого творчого життя?

Я думаю, що це очевидно. А те, наскільки я йому близька, чи він мені близький, тільки йому і мені відомо.

В кліпі на пісню «Тримай» у тебе дуже гарний образ і чудові костюми. Та й взагалі, відео вийшло кольоровим, таким густо-теплим та оригінальним. Ти була готова до того, як виглядатиме кліп?

Я взагалі не розуміла, що відбувається, як це буде. То заслуга не моя, а режисера Максима Ксьонди. Одного разу він сказав, що не знімає кліп, поки пісня не пройме його «аж до мурашок». І ні на які гроші не поведеться, бо інакше йому не буде звідки черпати енергію. Я себе тим тішу.

Подруги, які підмовили тебе на участь у «Голосі», як оцінюють твої успіхи?

Вони зараз вже сімейні. Спілкуємося мало, в основному через Інтернет.

А ти яким уявляєш своє особисте життя, заміжжя? Чи ще про це не думаєш?

Я відчуваю, що точно ще не готова. Хоча думаю, це не потрібно планувати. Воно завжди стається саме собою, приходить нізвідки, і, якщо це те, що треба, значить буде і матиме місце в моєму житті, так чи інакше.

Мама є твоєю подругою, якій можеш все розповідати?

Здебільшого, так.

Зараз молодь будує своє особисте життя по-іншому, ніж було раніше. Наприклад, колись серед молодих людей не було прийнято, наприклад, спочатку разом пожити, а потім вирішувати, одружуватися чи ні. Як ти дивишся на такі речі? Змінилися часи?

Я думаю, все залежить від дівчат і наскільки строго вони до себе відносяться. Не можу сказати, правильними є такі стосунки чи ні. Не знаю, чи я би так робила. Це залежить від стосунків, від людини. Кожен унікальний, тому не можна однозначно сказати: це правильно, а це – ні.

Інтимні стосунки до шлюбу стають поширеними, і коли виникають якісь проблеми, то чомусь частіше відповідальність – на стороні дівчини.

Знову ж таки, я думаю, що в кожному випадку це залежить від обох: від того, яким є хлопець і якою є дівчина. Всі мої романтичні стосунки дуже гарно закічувалися і тривали гарно. Не можу сказати, що хтось повівся некоректно зі мною. І коли я помічаю, що в когось все не так, то мене це ображає. Я не феміністка, але мене зачіпає, коли бачу таке поводження з іншими дівчатами.

Як батьки реагують на розвиток твоєї творчої кар’єри?

Вони мене підтримують словом і ділом. Набагато краще розуміють те, що зараз відбувається, ніж тоді, коли все починалося і була якась суцільна невідомість. Зараз вони вже бачать результат. Моя мама з повагою і довірою ставиться до Святослава. І йому вона дуже подобається. Якось Святослав сам мені сказав, що маю розумну маму. Я тоді запитувала, чи мені варто вступати до консерваторії, а він відповів, що б не радив, але сказав вирішувати самій і запитати маму, бо вона в мене дуже розумна. Мама мені звичайно щось радить, але я стараюся бути незалежною і приймати всі рішення сама. Коли шукаю вихід із ситуації, насамперед запитую в себе, щоб потім нікого не звинувачувати.

Таке активне творче життя у тебе розпочалося одразу після «Голосу Країни» чи ні?

Я думаю, що в мене в житті все дуже поступово відбувається. Закінчився проект. Святослав залишив нам усім – учасниками його команди – свої контакти і наголосив, що кожен може завжди звернутися до нього за порадою. А оскільки ми з ним вже попередньо говорили про альбом, то листувалися про те, як будемо це робити. Невдовзі мені подзвонили і сказали, щоб я приїжджала до Києва і що мій квиток на електронній пошті.