Мізерні зарплати: на Тернопільщині люди повстали проти кар’єрного рабства

Люди втомилися від нестерпних умов праці й важкої роботи, яку виконують щодня і за яку отримують мізерні кошти.

На початку червня працівники ТзОВ «Кар’єр Новосілка» та Полупанівської філії ТОВ ВК «Гірничовидобувна промисловість», що в Підволочиському районі, піднялися на страйк. Люди втомилися від нестерпних умов праці й важкої роботи, яку виконують щодня і за яку отримують мізерні кошти. Відтак вимагали від керівництва створити їм прийнятні умови й гарантувати соціальний захист, адже через те, що писали щомісяця заяви то про прийом на роботу, то про звільнення, не могли отримати ні відпускних грошей, ні оздоровчих, ні лікарняних.

Після чотирьох днів протестів людям таки вдалося добитися незначного підвищення зарплат, та основним досягненням стало те, що керівництво погодилося укласти з працівниками трудові угоди на рік. Однак радість від невеличкого успіху в боротьбі за права тривала недовго – з 1 липня керівництво вапнякового кар’єру в Полупанівці звільнило двох працівників – Назара Хруща та Арсена Вовну, які стали на захист своїх колег й очолили страйковий комітет, пише Нова Тернопільська газета.

25-річний Назар – із села Полупанівка. У місцевому кар’єрі працював головним енергетиком з вересня 2015-го. До того працював у ВАТ «Тернопіль-

обленерго», а в квітні 2014-го пішов добровольцем на війну. Служив у складі 51-ої бригади, яка пройшла Іловайський котел, а у вересні того ж року, після завершення боїв, його перевели у батальйон «Збруч».  Дослужував до демобілізації Назар уже в Маріуполі й Широкіному. Коли повернувся додому, очолив спілку «атовців» у Підволочиському районі й влаштувався на роботу у Полупанівський кар’єр.

Колега Назара по роботі 50-річний Арсен Степанович – із сусіднього села Криве. Він – батько шести дітей і в кар’єрі пропрацював механіком на екскаваторі два роки. Однак керівництво кар’єру не зважило ні на те, що Назар – учасник АТО, ні на те, що Арсен Степанович – багатодітний батько, і з мстивих міркувань не підписало з ними трудових угод на новий термін – мовляв, нічого людей ворохобити, не подобається, то до побачення…

– Наш генеральний директор Володимир Авраменко відповідає за чотири кар’єри – у Полупанівці та Новосілці Підволочиського району, Коржові, що на Монастирищині, та Вербці у Хмельницькій області, – розповідає Назар Хрущ. – Умови в усіх кар’єрах жахливі, тому люди не можуть далі мовчати й терпіти. Спочатку почали страйкувати працівники кар’єру в Новосілці, до них приєдналися й ми.

– Відбулися загальні збори, на яких створили страйковий комітет, – продовжує розповідь Назара Арсен Степанович. – Мене обрали головою комітету, а Назара – моїм заступником. Ми й спілкувалися безпосередньо з керівництвом, яке, звичайно ж, було зацікавлене  якомога швидше повернути людей до праці, адже чим більше кар’єри «простоюють», тим більше вони втрачають грошей. Погодившись на наші умови, керівництво також запевнило, що нікого звільняти не буде. А 1 липня, коли всі прийшли підписувати трудові угоди, нам просто повернули трудові книжки.

За словами чоловіків, їм не вдалося досягти й половини домовленостей, але тішаться, що люди хоч тепер працюватимуть за трудовими угодами рік.

– У кар’єрі люди працюють уже багато років, але п’ять років тому з ними почали підписувати трудові угоди терміном лише на місяць, і так щомісяця, – каже Арсен Степанович. – А відтак ніхто не може піти у відпустку, якщо лікарняний – то за свій рахунок, не виплачують також оздоровчих. Утім, наша жертва недаремна, бо тепер людина рік відпрацює й хоча матиме відпустку. А до того було повне безправ’я. Ми щомісяця першого числа писали заяви на роботу, а 30-го підписувалися під наказом про звільнення. Якби ви побачили мою трудову книжку! За два роки, що я працював у кар’єрі, – 24 записи. У мене загального стажу 30 років і в трудовій було лише три записи, а тут…

– Та ми не падаємо духом, – запевняє Назар. – Уже знайшли собі іншу роботу. Але все-таки справедливості хочемо добитися. Нині готуємо позовну заяву і будемо відстоювати свої права в суді, бо це не по совісті. Обіцяли, що нікого не звільнять, а що зробили?! Власне, ми переконані, що, звільнивши нас, керівництво не зупиниться, бо нині на випробувальному терміні у кар’єрі ще десять осіб зі страйкового комітету. Посилили на роботі також контроль за працівниками: запізнився на хвилину – недопущення до роботи й догана, з обіду вийшов пізніше – те ж саме. Тому або вони дотиснуть людей до того, що всі знову піднімуться на протест, або під страхом втратити роботу всі будуть терпіти й мовчати. А ми ще повоюємо…