Вони вражають жагою до життя: на Тернопільщині проживає понад 58 тисяч людей з інвалідністю

Третього грудня світ відзначатиме Міжнародний День людей з обмеженими можливостями, щоб привернути увагу до їх потреб. А як живеться їм щодня?

Людям, для яких цей світ, буває, закінчується невеликим квадратом власного вікна? І наскільки ми, здорові, ті хто поруч, готові проявити хоч невелику частинку свого милосердя? Про це розмовляємо з керівником Тернопільського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Іриною БАЗИЛЕВСЬКОЮ, пише Наш день.

– Пані Ірино, вам, як нікому, зрозумілі проблеми людей з обмеженими можливостями. Адже більше двох десятків літ працюєте у Фонді.

– Так, я прийшла сюди на роботу у березні 1996 року. Починала із спеціаліста, працювала заступником, влітку минуло п’ять років, як очолила Тернопільське відділення. На  жаль, проблем у людей з обмеженими можливостями не стало менше. Навпаки, з’явилося більше перешкод у їх вирішенні. Наприклад, сьогодні надзвичайно дороговартісне лікування. Ось днями приходила жінка, якій потрібно 80 тисяч гривень для заміни кульшового суглоба. З мізерної пенсії інваліда таких коштів не збереш. На охорону здоров’я надіятися також марно. Суттєво допомогти і ми не можемо, адже розподіл коштів зараз іде централізовано, через державне казначейство. Хоча ми дуже стараємося, шукаємо спонсорів, благодійників. Буває, вислуховуємо на свою адресу часто неприємні речі, мовляв, нині розвелося багато «прошаків». Не ображаємося на такі заяви, адже у кожного, як мовиться, своя мірка милосердя.

– Сьогодні в області понад 58 тисяч людей з інвалідністю. Практично – це кожен 18 з нас. Погодьтеся, цифри дуже невтішні. Це при тому, що населення області щорічно зменшується, а кількість інвалідів зростає.

– На жаль, за підсумками 2016 року ми очікуємо ще гіршої статистики. Збільшується дитяча інвалідність. Серед тих, кого доля торкнулася надломленим крилом – 4,5 тисячі дітей. Такій тривожній тенденції сприяє немало чинників. Нинішні матері – це ті, хто народився під час чи після Чорнобиля. І їм нелегко виносити і народити здорову дитину. Тим паче, останнім часом ми взагалі живемо у постійних стресах. До всіх екологічних лих, безробіття, високої бідності додалася війна. Хтось не має за що лікуватися чи вчасно піти на операцію, хтось повернувся скаліченим з АТО…

– Це така болюча тема.

– Дуже.  Нині в області офіційно є 166 воїнів АТО, які отримали поранення внаслідок бойових дій на Сході.. Але це – не остаточні дані. Адже для того, щоб визнати інвалідність, потрібен певний період госпіталізації. І навіть не кожен, хто повернувся зі Сходу, з того пекла, хоче чи має можливість лягти до лікарні. А повертаються звідти переважно молоді хлопці. Крім поранень, втрати ноги чи руки, травми очей, є контузії, психічні розлади. Без сліз історії цих справжніх героїв читати неможливо. У когось – маленькі діти, в інших – старенькі батьки. Й одні, і другі чекали на їхню допомогу. Органи державної влади, різні соціальні інституції, кожен з нас повинен з вдячністю і розумінням ставитися до цих людей, зранених не лише тілом, а й душею. Відділення нашого Фонду у цьому напрямку співпрацює з відповідними службами, прагнемо максимально допомогти. Тішимося, якщо можемо для когось знайти бодай мінімальні кошти на лікування, комусь підшукати роботу, іншим – зарадити чимось по господарству. Скерувати у центри реабілітації чи психологічної допомоги. Бувають і прикрі випадки: атівців приймають на роботу, але малооплачувану. Тоді людина, яка втратила, може, і заради того підприємця, своє здоров’я, отримує ще один стрес. І, звісно, відмовляється.

– Тобто, держава ніби прописує правильні закони, постанови, а проблем менше не стає? Навіть, коли, здається, має спрацювати елементарний людський фактор.

– Можливо, ми втомилися від ситуації, яка нині склалася у державі. Від очікування реальних позитивних змін. Адже люди насправді багато жертвували під час Майдану, Революції Гідності, для перемоги у цій, нікому не потрібній, війні. З іншого боку – бути трішки добрішими, толерантнішими, уважнішими, більш терпимими один до одного – грошей не вартує. Напевне, багато все-таки залежить від нашої ментальності, свідомості, коли патріотизм закінчується на порозі власного дому. У нас побільшало байдужості. Дай, Боже, усім розуміти і знати, що треба ділитися, і кращим суспільство буде тоді, коли турбуються про дітей, про стареньких, немічних і хворих. Врешті, всі живемо під одним небом і ніхто не знає, що його чекає завтра.

Тернопільщина інвалідність
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі