Хоч спийся – лиш би не палив (авторська колонка)

Нещодавно ввечері мені випала нагода бути таким-собі цигарковим дилером - завданням якого було придбати середньостатистичний тютюн, загорнутий у тонкий папір із фільтром, котрий би відповідав маркуванню Сamel чи Parliament, або щось на штиб їм подібного. В порядку виключення на таку послугу я погодився для своїх товаришів, котрі не збиралися покидати власноруч сплетену павутину із нікотинової смоли, в якій добряче заплутались.

Біля невеликого віконця цілодобової крамниці стовпилося чимало люду. Хтось купував хліб, хтось морозиво, проте більшість нічних клієнтів тіснилися в черзі саме за хмільним та спиртним пійлом, розфасованими у скляні й пластмасові тари.

До заборони на продаж алкоголю опісля 22:00, звісно, ні покупцям, ні, що важливо, продавчиням ніякого діла не було. Та й нащо?

Відколи міська влада затвердила цю страшнючу постанову - котра не дає спокійно жити багатьом городянам, що полюбляють хильнути після десятої вечора - пройшло уже чимало часу. Однак винахідливі торговці нічним добром наловчилися непомітно для контролюючих органів задовольняти потреби спраглого покупця уже за кілька днів після того, як заборона набула чинності. Ну, звісно! Клієнт ж завжди правий, і чхати на усілякі владно-бюрократичні видумки . 

Невеликий, але цупкий та, головне, непрозорий поліетиленовий пакет – ось предмет гордості хитрого продавця, що приторговує у нічну зміну. Завдяки такій банальній штукенції функціонує цілий механізм продажу пивка й горілочки уже з добрячий проміжок часу. І все тут до нудьги просто: ти замовляєш бажане добро, а благодійниця з іншої сторони віконця пакує градусний продукт у темний Boss й акуратно, аби не тарахкотіло, віддає товар щасливцю…

Про таку нічну контрабанду знає чи не кожен городянин, який хоч раз намагався купити алкоголь після 22-ї. Але ні правоохоронці, ні профільні котролюючі органи про це й гадки не мають… Подумаєш, проґавили. Хіба ж вони не люди, що маючи право на помилку?

Попри те, коли нарешті дійшла черга мені робити замовлення, прохаючи у продавчині пачку Camel я почув на свою адресу відповідь-запитання: А вам є вісімнадцять?

Зважаючи, що я - не без утіхи - поки доволі молодо виглядаю й на подібне і цілком логічне запитання мав би сподіватися, натомість такий вибірковий цинізм представниці торгівлі внлинув на мене мимовільною контузією тих рецепторів, які відповідають за аналіз подій, що відбуваються навколо мене. Чому? Все більш ніж просто…

Коли перед тобою навсібіч продають оковиту в заборонений час й без усілякої претензії на вік – це норма, а ось за цигарками ведеться суворий віковий контроль, боячись влетіти на чималий штраф - то логічне мислення, заплутавшись у сприйнятті очевидного абсурду ситуацї – висне, наче піратська комп’ютерна програма.

І попри те, що цигарки я таки придбав (щоправда, не без ксиви, котра засвідчила вік), дивина від такої, здавалося б, незначної нічної пригоди у мене залишила за свобою кислий післяприсмак від хронічно-пафосної байдужості зі сторонни подібних продавчинь, котрі невміло, вибірково та незвично для самих же себе маскують усі ці ньюанси під норми суспільної моралі й закону.

Простіше кажучи - звичайне лицемірство.