Тернополянин Михайло Резнік розповів, як колов свиней у Кенії та працював там у сиротинці (фото)

Близько двох років Михайло Резнік працює в Кенії у притулку міста Кісуму. Про свої пригоди та життя в Африці розповідає зі змішаними почуттями.

«Закололи першу вирощену в Африці свиню, тепер маємо сало, м’ясо і навіть домашню ковбаcу — українець і в Африці українець!» — днями розмістив радісний пост у Фейсбуці 38-річний волонтер-місіонер із Тернополя Михайло Резнік, пише Нова тернопільська газета.

І це тільки перша свиня із… 30! А ще тамтешня спільнота волонтерів вирощує півтори тисячі курей, півтори тисячі перепілок, десятки кролів… Усі ці господарські масштаби — для забезпечення сиротинця в місті Кісуму, що в Кенії. Близько двох років Михайло допомагає африканським дітям, власне він є засновником притулку. 

Серце — в Україні, дім — у США, мрії — в Африці

У Тернополі Михайло Резнік закінчив школу, ТНТУ, у 23-річному віці заснував організацію «Тернопільський місіонерський інститут», працював менеджером. Кілька років тому його батьки, брати і сестри емігрували до США, невдовзі туди поїхав і Михайло. На американському континенті спробував себе у бізнесі, журналістиці, кінематографії, та несподівано кинув усе і подався до… Африки.

— Не люблю порожнього життя, хочу відчувати, що роблю щось важливе і нестандартне, — каже Михайло. — У США я працював менеджером у мережі салонів краси, під час Революції Гідності був ведучим української радіопередачі «Сакраменто», спілкувався з нашими політиками та громадськими діячами, доносив емігрантам правду про Україну, а також продюсував документальний фільм «Справжня Русь». Паралельно займався благодійними акціями зі збору коштів для української армії. Проте в певний момент почав переосмислювати своє призначення у світі, те, в якому напрямку можу принести найбільше користі людям, тому вирішив їхати до Африки. Волонтерська праця — це ще й спосіб самореалізації, адже займаюся менеджментом — пробую акумулювати кошти для утримання сиротинця. Разом із волонтерами ми маємо фермерське господарство, хочемо відкрити автомийку, розпочати виробництво кави під власним брендом… В Африці мрію втілити багато задумів, в США нині мої рідні і дім, а в Україні — моє серце…


Бачити сироту і не допомогти — моральне самознищення

Михайло об’їздив чимало країн Африки, але найбільше його вразила і водночас припала до душі Кенія, зокрема, місто Кісуму. У цьому третьому за величиною в країні місті з населенням 350 тис. осіб майже 10 тисяч вуличних дітей. Загалом у Кенії понад 200 тисяч дітей, кинуті напризволяще. Михайло разом із волонтерами опікується 36 дітьми, згодом планують прийняти ще близько ста сиріт, для цього зводять нову велику будівлю.

— Вперше я потрапив до Африки в 2008 році на запрошення африканських студентів тернопільських вузів. Добирався зі столиці Найробі до міста Какамега, це близько десяти годин дороги. Невідомість, небезпека, бездоріжжя, бідність — усе це мене шокувало, — продовжує розповідь волонтер. — Африканці позбавлені всього, що для нас здається елементарним. Пригадую, попросив я у господарів, у котрих гостював, води. Коли мені дали склянку зі смердючою рідиною, не знав, що з тим робити. Вода із крана в Тернополі за африканськими мірками — ідеально чиста. Взагалі поняття бідності у світі дуже відносне. Українці часто нарікають на бідність, але вони не бачили африканських реалій. За майже два роки свого перебування в Африці я вже до багато чого звик, уже не так емоційно сприймаю сиріт на вулиці, як це було на початках, бо розумію, що не можу всім допомогти, але моє серце зачіпають історії дітей. Окрім сиріт, опікуємося вуличними дітьми, які знають що таке наркотики, СНІД, погрузли в злочинності… Не можемо забрати їх до притулку, бо вони негативно вплинуть на інших дітей, проте годуємо їх, мотивуємо повертатися до нормального життя. У нашому сиротинці є ВІЛ-інфікований хлопчик, приречений боротися з хворобою. Можливо, він колись досягне чогось у житті, скажімо, стане прем’єр-міністром Кенії, але наразі маємо дати йому освіту, навчити працювати, щоб він згодом міг забезпечувати себе ліками. Якщо хтось приїжджає в Африку з будь-яким проектом, бачить проблему сиріт, може їм чимось допомогти і не робить цього — це моральне самознищення.

Половина населення ВІЛ-інфікована…

Одна із найбільших проблем Африки — СНІД. У Кенії 50% населення ВІЛ-інфіковане, у деяких регіонах — до 80%. Через таку ситуацію великий відсоток дітей народжуються зараженими. Батьки помирають, а діти залишаються без засобів для існування, тому для них велике щастя потрапити у притулок.

— Багато дітей не мають свідоцтв про народження, документів про батьків, не відвідують школу — просто собі існують… Доводиться встановлювати їхні дані, реєструвати в державних органах, тому співпрацюємо з поліцією, старшими з громад, — зазначає Михайло. — Коли ми набирали дітей у сиротинець, шукали тих, хто опинився у найскладніших ситуаціях. Бувало, сядемо під деревом у якомусь поселенні й увесь день вислуховуємо невеселі розповіді місцевих. Якось за день мали 150 інтерв’ю, тоді відібрали для сиротинця 15 дітей. Наш притулок поділений на відділи для хлопчиків та для дівчаток. Не приймаємо дітей старших 11 років, бо в такому віці вже важко змінити їх, хоча торік до сиротинця потрапила 12-річна Дженіфер. Нині їй 13. На її обличчі було написано, що вона стала жертвою насилля. Згодом дівчинка розповіла, що мати продавала її чоловікам: або займається сексом, або ж її виженуть із хати. У неї не було вибору. За дочку мати брала з чоловіків від 20 до 30 центів, на наші гроші — від 5 до 13 гривень. Інша дівчинка жила з дядьком, який схиляв її до статевих стосунків… Сексуальне насилля — величезна проблема для Африки, яку важко викорінити. Якщо до бідності можна звикнути, то до насильства над дітьми неможливо.

Перша іграшка — авто із… пластикових пляшок

Коли дитина, яка жила в нетрях і за щастя їла раз на день, потрапляє в притулок, вона переживає… емоційний шок. «Яка в тебе була улюблена іграшка вдома?» — запитав Михайло хлопчика, котрого супроводжував до сиротинця. «Авто із пластикових пляшок, яке я сам змайстрував!» — відповів. Переступивши поріг сиротинця, побачивши яскраві іграшки, хлопчик не міг стримати емоцій.

— У декого з наших дітей є батьки, але вони через безпорадність віддають дітей до сиротинця. В однієї матері, яка перехворіла на поліомієліт і буквально повзала по хаті, ми забрали двох із п’яти дітей, молодшому хлопчику було три роки, чоловік її помер, — каже волонтер із Тернополя. — Жінка — турботлива, добра, але через безвихідь була у відчаї. Щоб вижити, старші діти збирали гілля і продавали на розпал багатшим, а за отримані копійки купували їжу. Кенійська національна кухня дуже скромна: «угалі» — густа каша з кукурудзяного борошна, «чапаті» — палянички, схожі на лаваш, відварені трави, коренеплоди. Та, попри все, африканці щасливіші, ніж українці. Вони розуміють свій рівень життя, але їх тримає оптимізм, вони ніколи не нарікають.

Мало не втратив руку через… рибу з озера Вікторія

Африканські небезпеки, що чатують зусібіч через антисанітарію, поширення різних хвороб, а також через злочинність, Михайлові та іншим волонтерам довелося відчути на собі.

— О 18.30 зачиняємо ворота до сиротинця — пізніше небезпечно виходити на вулицю. Був випадок, що напали на місцевого журналіста, відібрали фотоапарат, який для голодуючих — справжнє багатство, — зазначає Михайло. — А торік і нас спіткали неприємності. Якось уночі невідомі напустили у наш будинок снодійного газу, зламали двері і винесли все, що могли. У помешканні тоді було шестеро осіб. Після того ми посилили заходи безпеки. В Африці легко підчепити різні хвороби, зокрема, малярію, тиф, але ми стараємося дотримуватися суворих санітарних норм, захищаємо будівлі москітними сітками. Та, попри таку ретельність, торік я захворів на целалайкіс — хворобу, в результаті якої люди втрачають ноги, частини тіла. Усе почалося з… рибини із озера Вікторія, яку я придбав на базарі. Озеро дуже забруднене, у ньому заборонено купатися, але рибу з нього продають, бо під час приготування збудники інфекції гинуть. Коли я чистив рибу, ненароком проколов пальця. Через кілька днів увесь палець почорнів, довелося вирізати частинку, все ніби минулося, але через три місяці з’явився прищ на руці, потім чиряк, на третій день спухло півруки, і я зрозумів, наскільки все серйозно. Лікарі не могли нічим зарадити, ішла мова про ампутацію, та все ж вдалося зупинити прогресування хвороби. Бог порятував мене, отже, я маю й далі допомагати іншим…

Кенія волонтерство тернополянин
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Пригоди
В села Іване-Пусте (Борщівський район) масове отруєння населення. Сьогодні, 20 вересня, до медичного закладу із симптомами запаморочення і нудоти свернулося близько 200 людей. Люди твердять, що їм зробилося зле після окроплення полів із літака. "250 жителів села Іване-Пусте, Борщівського району сьогодні звернулися у сільську амбулаторію із симптомами отруєння. З них 80 - дітей",- повідомив лікар сімейної медицини амбулаторії села Іване-Пусте Володимир Буля...
Суспільство
Стало відомо, коли у Тернопіль прийде справжня осінь з похолоданням та дощами.
Пригоди
Сьогодні, близько 10-ї години на вул. С. Будного трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі чотирьох транспортних засобів. Про це повідомила Патрульна поліція в області. Поліцейські прибули на місце події та з’ясували, що водій автомобіля TOYOTA, виїжджаючи з автозаправної станції, не надав переваги в русі водію DAEWOO LANOS, через що і допустив зіткнення. Окрім того, від удару автомобіль TOYOTA відкинуло на припарковані транспортні засоби SKODA FABI...
Суспільство
Через плутанину та неуважність трапляється, що людина зазнає культурного шоку, перебуваючи за межами рідної країни. Або сама шокує місцевих, прибувши з чужини. Зрештою і Колумб, діставшись Америки, переплутав її з Індією. На своїй сторінці в мережі "Фейсбук", Микола Шапковський пригадав один випадок із тернопільським фотографом: " Розказував мені мій колєґа, шо колись в Тернополі був один фотограф. Ну і замовили раз в нього зйомку африканські студенти з ме...
Кримінал
Правоохоронці вкотре звертаються до тернополян бути уважними і не довіряти невідомим, котрі телефонують, повідомляють про нещастя з рідними та вимагають гроші. Запам’ятайте – це аферисти. Припиняйте розмову і повідомляйте про такі випадки правоохоронців. За минулу добу співробітники Тернопільського відділу поліції задокументували три факти телефонного шахрайства. Серед потерпілих – жінки похилого віку, а суми втраченого для кожної з них обчислюються десятк...
Екологія
Хто має нести відповідальність за сміттєзвалище у Малашівцях Зборівського району, а також як унеможливити виникнення екологічної катастрофи, говорили сьогодні, 20 вересня, під час робочої зустрічі керівництва області з керівництвом міста Тернопіль. Тернопіль, нагадаємо, використовує Малашівське сміттєзвалище з 1977 року. Сюди завезено майже 14 млн. метрів кубічних сміття. «Якщо сміттєзвалище не матиме реального господаря, то ми усі розуміємо екологічні нас...
Суспільство
Декотрі тернополяни підгодовують голубів на горищах багатоповерхівок спеціально, щоб потім впіймати їх і приготувати із них страви. Такою інформацією поділився головний інженер ПП "Тернопіль Комсервіс" Володимир Байгер. "Іноді від мешканців надходять скарги про те, що на технічних поверхах їхніх будинків – антисанітарія, яка виникає через голубів". – Розповідає пан Володмир. – "Кожного року працівники нашого підприємства закривають технічні поверхи багатоп...
Партнерский материал
Останнім часом місто Слов'янськ на світовій арені звучав тільки в контексті військових дій на Донбасі. Проросійські найманці захопили місто в квітні 2014 року, з тих пір Слов'янськ був у всіх на слуху. Про нього говорили по телевізору, писали в інтернеті і газетах, говорили в кабінетах чиновників. Після того, як сепаратисти разом з найманцями покинули місто під натиском українських військових, у Слов’янську настав мир. Сьогодні тут по вулицях безтурботно г...
Суспільство
Маленький тернополянин Володя має важку хворобу, проте його мати Олена Коваль не опускає рук і сподівається, що колись її синочок піде і заговорить. Як повідомляє "Номер один", Олена - одна з небагатьох людей, які відкрито можуть говорити про власних дітей з особливими потребами. "У Володі рідкісна хвороба – синдром делеції 1 р 36. Наша сім’я – єдина на всю Україну. Є також ще один фактор, який сприяв тому, що дитина зараз у такому стані, проте я наразі не...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!