Трагедія на Тернопільщині: п’яний водій обминав буряки, та не помітив хлопця на дорозі

…На вбитого Максима неможливо було дивитися: тіло перетворилось на криваве місиво, побите-потрощене, лежало у калюжі крові й мозку.

Бо ж водій добрих 30 метрів протягнув його, не збавляючи швидкості, зірвавши не тільки одяг – навіть шкіру до кісток, перетворивши молодого під два метри красеня на кривавий хрест. Згодом сам горе-водій Василь М. зізнався у суді, що їхав десь 70 км/год. Експерт вважає, що швидше, тому винуватець трагедії навіть не помітив, що збив людину. Та крик супутниці, котра сиділа справа, миттєво привів до тями п’яних гультяїв. Василь зупинився, але навіть не озирнувся назад, а лише випустив з авто п’яненьких товаришів із супутницями і знову натиснув на газ та поїхав додому… спати.

Золотий вересень став чорним

Максиму йшов 22-й рік, Василь на 10 років старший за нього. Працюючи у Польщі, одружився на місцевій «кобіті», і зараз у родині – двоє маленьких дітей. Його жертва ще тільки думав про одруження.

Вже 9 місяців минуло від дня жахливої трагедії, що сталась 19 вересня минулого року близько 4-ої ранку на дорозі між селами Кошилівці та Дорогичівка Заліщицького району. За дев’ять місяців на світ з’являється дитина. Однак цього так мало, щоб трохи вгамувати біль, розпуку, спогади. Чорними стали дні для багатодітної родини Лопушняків, батьки і діти рятуються роботою, такою ж чорною, важкою, аби подалі від хати, геть із двору, де все нагадує Максимка. Але ж він усюди! То здається, що йде рідною вулицею, то ніби кличе у полі…

– Максим був, мов швидка допомога нам усім, – зізнається старша сестра Марія. – Я і двоє старших братів маємо свої сім’ї. Адже тато, брати і мій чоловік працюють за кордоном, якщо щось треба, кликали: «Максиме, ходи, поможеш».

У цій дружній великій родині було шестеро дітей, найстаршому – 30, найменшій – сім. Бог поділив порівну дівчат і хлопців. Було по троє. Тепер усіх лишилось п’ятеро. Плаче мати, пані Оксана, підозріло часто моргає батько, намагається стримати гірку сльозу.

– Він був вищий за мене, під два метри, змалку любив техніку, – згадує тато, пан Орест. – Я мав тракторця, то він ще у школі просився зі мною у поле, і все прагнув допомогти, все щось ладнав.

Максима, найменшого з синів, назвали на честь діда, а вони насправді були нерозлийвода: онук хвостиком ходив за старим Максимом, і дід душі не чув у малому. Тепер нема вже обох, осиротіла стара хата.

Відмітились у кожному барі

Іронія долі, та, якщо зіставити події, ввечері, напередодні своєї жахливої загибелі, саме Максим міг винести Василеві закуску та пляшку з весілля. Але давайте все за порядком.

Як згадував у суді обвинувачений, 18 вересня 2011 року під ранок він повернувся додому з Польщі та одразу ліг спати. Але невдовзі його розбудив Ігор Ф. Чоловіки випили за зустріч. Зважаючи, що була неділя, вирішили поїхати посидіти у барі. Але яка розмова без 100 грамів? Випили, потім ще і ще. Під вечір Ігор згадав про весілля в селі, і чоловіки пішли «запорожцями». Згодом хтось пригадає, як Максим, який був за дружбу, виносив якимсь хлопцям могорич і закуску, і вони трохи постояли всі разом, поговорили.

Більше того, поки чекали, Василь ніби похвалився гостям, що їде у Польщу разом із Максимом. Тим часом у селі подейкують, що горе-водій якось позичив у потерпілого гроші, але віддавати не поспішав, то, може, не випадково він «не побачив» юнака? Хоча експерт вважає, і це доведено під час відтворення обстановки та подій, що водій повинен був бачити пішохода ще за 74 метри до місця наїзду. Відтак мав час загальмувати. Натомість на дорозі взагалі не було гальмівного шляху!

А сам винуватець подій не втомлюється стверджувати, що переїхав через мертве тіло! Хоча, знову ж таки, всі висновки експертизи це категорично спростовують.

Та повернемось до подій того дня. Отож тієї неділі Василь з Ігорем цілий день пиячили, згодом до компанії приєднався ще один «колега» та дружина Ф. із подругою. Відтак молоді і безтурботні, вони встигли «засвітитись» ледь у не всіх навколишніх барах, переїжджаючи на авто з одного села в інше.

Вже було по третій ночі, коли нарешті вирішили розходитись по домівках, але хтось згадав про дискотеку у Хмелевій, і вони знову скочила в іномарку. Незважаючи на сильне алкогольне сп’яніння, одна з очевидців згадала, як Василь раптом чомусь враз спохмурнів і змінився, ніби його хтось підмінив, і рішуче сів за кермо, хоча до цього машиною керував його друг. Їхав неуважно, розмовляв, практично не стежачи за дорогою. Коли ж стався наїзд, друзі миттєво вибігли з салону, залишивши друга наодинці з бідою. Але він не переймався, а поїхав додому спати.

Наступного дня після трагедії компанія знову зібралась «попити квасу», пояснили згодом слідчому. Насправді розповіли, хто що взнав про нічну драму, чи бува ніхто з односельців не бачив їх на місці ДТП. Вислухавши друзів, Василь трохи помовчав і попросив його не видавати, сказав, що терміново вертається у Польщу, мовляв, там дружина онкохвора, лежить у лікарні, після операції їй потрібен догляд. Згадав і про маленьких дітей. Того ж дня Василь перетнув кордон.

Експертизи проти свідчень чи лжесвідчень?

Встановити автомобіль, яким було скоєно наїзд, виявилось нескладно: на місці ДТП лишились розбиті деталі авто. Згодом на самому транспортному засобі також виявили сліди крові та рештки одягу збитого. Відтак правоохоронці швидко встановили особу водія. Горе-вбивці зателефонували з міліції та порадили повернутись на Тернопільщину і написати явку з повинною. Він так і зробив, через тиждень повернувшись в Україну.

Проте винуватець подій практично з першого дня продовжує стверджувати: він переїхав уже мертвого. Мовляв, їхав повільно, оминав розкиданий по всій дорозі буряк, тому й виїхав на зустрічну смугу, а тут раптом – якийсь мішок, подумав, зі сміттям. Лише коли переїхав, зрозумів, що то була людина. Отож розкаюється, але частково. Більш неприкритого цинізму важко уявити: людина або розкаюється, або – ні. Зрештою, чого тоді приходив до вбитої горем матері та просив вибачення? Щоправда, совість прокинулась лише одного разу і то напередодні суду.

Нещодавно Заліщицький районний суд визнав Василя М. винним у скоєнні злочину за статтею 286 ч. 2 (порушення правил безпеки дорожнього руху, що призвели до смерті) Кримінального кодексу України і засудив до 5 років позбавлення волі з позбавлення права 3 роки керувати транспортним засобом.

Зважаючи, що підсудний ні дня не провів в ізоляції, а вніс 27 тис. грн. застави, йому «світить» повний строк. Тож він оскаржив вирок. Але минулого тижня на призначене засідання в Апеляційний суд не з’явився, бо нібито раптом захворів, хоча суду не надіслав ані заяви, ані телеграми.

Варто зазначити, батьки Максима відмовились від цивільного позову. Мати юнака категорично сказала: «Я не хочу, щоб на могилі мого сина стояв хрест його вбивці. Нехай би він щиро покаявся і вибачився. Нам би стало легше!».

Натомість Василь, ніби навмисно, продовжує всюди роз’їжджати автомобілем і переконує односельців, ніби його засудили умовно, мовляв, він не винен, юнака збив хтось інший, просто на нього все «списали».

…Уже ніколи вересень не буде золотим для родини Ореста Лопушняка. Кожного разу, коли родина збирається разом, колись такі веселі свята тепер перетворились на поминки по Максимові.

«У нас не було ані Різдва, ні Великодня», – зізналася сестра Марія.

І якщо дівчата намагаються стримувати сльози, бідна мати навіть не помічає, як вони по щоках течуть.

Ось так п’яна відчайдушність та азарт в одну мить перекреслили десять доль – усієї родини загиблого та самого горе-водія, пише Номер один.

18 липня Апеляційний суд Тернопільської області лишив у силі вирок Заліщицького районного суду, відтак Василь М. уже незабаром повинен опинитися за гратами.

Ми обіцяємо і надалі слідкувати за всіма судовими перипетіями цієї резонансної кримінальної справи.