21:00, 31 серпня 2012 р.
Гриць Драпак, Притула, Папуша і Яворський про своє перше вересня (ФОТО) ЕКСКЛЮЗИВ
Завтра перше вересня. Про свої першовересневі спогади розповідають відомі тернополяни і вихідці з Тернопільської області Гриць Драпак, Сергій Притула, Олександр Папуша і Ігор Яворський.
Відомий гуморист, народний артист України Гриць Драпак – Григорій Миронович Драпак вчився спочатку в початковій школі села Констанція, а пізніше у Озернянській середній школі. Його улюбленим предметом була географія. Він і його однокласники любили шукати на карті острови, ріки, гори.
– До першого вересня я дуже сильно готувався, бо то було величезне свято. Готувалася разом зі мною ціла сім’я, – розповідає Григорій Миронович. Я мав бути підстрижений гарно. Бо тоді не можна було розпатланим ходити до школи. В ті часи на перше вересня мені мали купити нову шкільну форму. Колись в кожній школі був духовий оркестр. І коли була лінійка, грали марші – це було велике свято. В духовому оркестрі я грав на баритоні з сьомого класу.
– Якими були ваші емоції, коли вперше зайшли до класу?
– Це було щось неперевершене. Школа і вчителі… Тоді була якась така повага до учителів, чого, на жаль, зараз рідко зустрічаєш.
– Головні атрибути підготовки до 1 вересня?
– Шкільна форма, олівець, зошити, обов’язково пенал, тоді були дерев’яні пенали. А ручка була з пером і була чорнильниця. Коли я вчився у школі, ми писали чорнилом. Було таке заняття “Каліграфія”, на якому усі гарно виписували. Усі руки були в чорнилі. Що там казати… І падало, і костюм вимащувався, але це було цікаво. Дівчата ходили у дуже гарних білих фартушках. Деякі дівчата були акуратними, а хто ні – уся в чорнилі ходила. Ой…ви мені таке згадали, що просто чудо!
Популярний у всій Україні ведучий, актор Сергій Притула закінчив Збаразьку загальноосвітню школу № 1. Коли пішов до школи, вже активно читав художню літературу. Тому школа до п’ятого класу була нецікавою для нього.
– До першого вересня готувалася моя мама, тато, старший брат. Я взагалі не хотів іти до школи, – розповідає пан Сергій. Я просто з чотирьох до 6 років виховувався з бабусею і дідусем у Вишнівці. Там вистачало всього, що мені треба було – ставки, горби, річка, ліс, футбол… Такі діти грані, як я… Плюс я вже вмів і читати, і писати, і рахувати. Тому зранку першого вересня, коли мама мене розбудила, вдягнула цю синю шкільну форму і повела за руку мене до школи, я себе не надто гарно почував. Ще в мене був букет більший за мене. А також портфель із зайчиками. Потім той портфель загубив у той же день. У мене перші враження були такі не надто приємні. Щороку відчував хвилювання і тривогу – чим ближче перше вересня. Бо не хотів повертатися до школи після літних канікул. Перших три роки навчання було відверто нудно. Цікаво було вже з п’ятого класу. Коли в нас з’явилися вже різні предмети і багато вчителів.
– Який курйоз чи приємний спогад можете пригадати з років шкільного навчання?
– У шостому класі наша вчителька історії пішла на ринок, а мене залишила в класі замість себе і я розказував однокласникам про війни Риму та Карфагену. Я просто багато художньої і наукової літератури читав про це.
– Що скажете дітям, які завтра підуть у перший клас?
– Бажаю усім першокласникам те, що завжди казали мені батьки “Вчися, бо те, що знаєш на плечах не носити”. А якщо не вчишся добре в школі, потім ніякий інститут не допоможе. Основна база набувається саме у шкільний період. Школа дає загальні навики, які шліфуєш потім в інституті.
Заслужений артист України, актор Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Олександр Папуша сьогодні з особливою приємністю згадує шкільні роки. На теплі спогади його наштовхнуло перебування у рідній для нього школі, учнем якого завтра стане його син.
– Мені сьогодні як раз це все повернулося в пам’яті. Бо був у школі, куди до першого класу піде цьогоріч мій син, – розповідає пан Олександр. Той запах нових парт, полакована підлога, зал просторий, вікна – це мені нагадало, коли я йшов у перший клас. Пригадую, у першому класі лінійку. Сонце яскраве, батьки і великий букет квітів вище голови. А першачки всі великою шеренгою йшли в перший клас, де нам розповідали про те, як ми будемо вчитися, як ми повинні поводитися. Коли це все нагадалося мені сьогодні, стало щемливо приємно на душі і на серці.
– Є різниця між тим, як готувалися ви до школи і як готуються ваші діти?
– Коли ідемо в канцелярію, мої діти нагадують що ми маємо ще докупити. А я здається навіть не думав про це. Я знаю, що мала бути просто ручка, олівчик. Були більші емоції. А зараз бачу навпаки. Сильні емоції є, але діти постійно думають, що ще не купили зі шкільної атрибутики. До речі, у школі не змінилося нічого. Я не бачу різниці. В школі напевно неможливо щось змінити. Такі ж самі обличчя учителів – усміхнені, радісно відкриті очі.
– Що ви побажаєте першачкам?
– Хочу побажати терпіння, здоров’я, наснаги і впевненості в собі. Побажати, щоб вони гідно вчилися, не соромлячи батьків, стали гарними українськими громадянами.
Легендарного тернопільського тренера і футболіста, головного тренера ФК “Нива” Ігоря Яворського переповнюють емоції, коли згадує про шкільні роки. Правда, увесь його дитячий час займав футбол. Не було часу навіть для першого кохання.
– У нас був дуже дружний клас, – розповідає Ігор Петрович. Коли я з моїм двоюрідним братом заходили до класу, (ми вчилися разом) наша однокласниця казала: “О, заходить група здоров’я”. Вона так жартувала, бо ми займалися спортом. З коханням у шкільні роки в мене не склалося, бо з хлопчика вже почав займатися футболом і почались поїздки. Деякі хлопці ходили на танці, на дискотеку, а в мене не було часу взагалі. Змагання, турніри, поїздки, тренування. Я присвятив увесь час футболу і, чесно кажучи, навіть не відчув у шкільні роки, що таке шкільна любов.
– Вашим улюбленим предметом мабуть була фізкультура?
– Так. Найулюбленішим. Ще в нас був дуже хороший вчитель географії. Ми його любили і поважали. Він був місцевим і дуже часто спілкувався з нашими батьками. Тому мусили цей предмет зубрити, старалися дуже.
– Хто готував вас до першого вересня?
– Мама. Були приємні емоції. Хотілося побачити нових друзів. Шкільна форма була доступною, а портфелі знайти красиві було важче.
– Можете пригадати курйоз?
– Я пам’ятаю, в нас був вчитель музики, який любив, щоб і дівчата, і хлопці грали на балалайках. Він примусив усіх своїх учнів купити цей музичний інструмент. І вчили нас грати на балалайці пісню “Я лисичка, я сестричка”. Пригадую, одного разу пожартували. Він заходив в школу, а ми всі так в рядочок стали і на цих балалайках почали грати “я лисичка, я сестричка”. Атмосфера була прекрасна. Хоча ми ще були дітьми, тоді з семи років починалося навчання, приємне враження було. Бо коли заходив до класу, відчував, що на мене чекали, хотіли бачити. Ми відчували себе усі потрібними одне одному.
До читачів: а як ви готувалися до першого вересня?
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
ТОП новини
Оголошення
live comments feed...