"Задля чого ти став інвалідом?": як зараз живе скалічений в АТО боєць із Тернопільщини

Руслан Карпець втратив в зоні АТО руку та пошкодив ногу. Однак життєвого оптимізму не втратив.

Для Руслана Карпця із Кременця війна триватиме завжди. Неможливо забути чи відволіктися від пережитого, якщо нагадує не лише пам’ять, а й тіло. 15 вересня 2014 року під час обстрілів градами в Дебальцеві Руслан дивом вижив — йому відірвало руку, травмувало ногу… Врятував бронежилет, який передав йому на передову священик. Наш земляк захищав Україну у складі 128-ої гірсько-піхотної бригади. Коли чоловік був на межі життя та смерті, рідним довелося доводити, що поранення він отримав на фронті, бо ж воював добровольцем, без належних документів. У військовому квитку Руслана після страшного бою хтось написав олівцем, що він помер… За три роки чоловік переніс десятки операцій, протезування руки в Німеччині, лікарі доклали величезних зусиль, щоб врятувати йому ногу… Нині кременчанину 27 років. Аби не піддаватися депресії, він шукає різні підробітки, намагається не сидіти в чотирьох стінах, зустрічається з побратимами… Днями «НОВА…» поспілкувалася з Русланом та його мамою пані Оксаною.

Схуд і протез руки не підходить

Із вересня 2014-го до серпня 2016-го Руслан лікувався в українських госпіталях, а також за кордоном. Торік навесні йому зробили протезування у клініці міста Дудерштадт у Німеччині. Перші враження від штучної кінцівки були надзвичайні, однак нині чоловік не носить її через втрату фізичної форми.

— Протез маю, але за рік я сильно схуд через хронічний панкреатит, тому не можу його носити, м’язи не дістають, натирає, — каже кременчанин. — Тепер мені потрібно або поправитись, або знову їхати за кордон і робити новий гелевий зліпок до протеза, а це знову чималі витрати. Торік протезування обійшлося в чималу суму. Допомогли добрі люди та волонтери. Якби не вони, то на владу годі сподіватися. Волонтери суттєво допомагали усім учасникам АТО, поки не з’явилися псевдоволонтери, котрі почали красти гроші, через що люди зневірилися. Влада нині не цікавиться такими людьми, як я. Поки з ноги не відчиниш двері у високі кабінети, ніхто навіть не згадає про тебе… Добре, що маю друзів, спілкуюся з побратимами, зокрема, з тими шістнадцятьма, котрі вижили… Вони навідуються до мене, я їжджу до них в різні куточки України. Друзі дають автомобіль, щоб я трохи підзаробив — когось підвезу, комусь щось доправлю. Чіпляюся за все, за що можна, щоб підзаробити…

«Якби мав руки та ноги, пішов би воювати!»

Живе Руслан у Кременці у батьківській оселі, яку йому відремонтували місцеві волонтери та обладнали необхідними зручностями. Завжди поруч із ним його мати, а останнім часом — і дядько. Пані Оксана пройшла з сином усі госпіталі, вона, як ніхто інший, розуміє його. На час поранення Руслан був розлучений з дружиною, нині не спілкується з нею, єдине — сумує за дитиною.

— Відразу після поранення Руслан дуже добре тримався. «Усе прекрасно!» — казав. А нині трохи пригнічений, бо ж постійний біль, особливо коли змінюється погода, — визнає пані Оксана. — Ми живемо на найвищій точці у райцентрі, тут постійні тумани, сирість, тому ломить кістки. Але, попри все це, Руслан не шкодує, що воював. «Якби я мав руки та ноги, то знову пішов би воювати!» — каже. «Задля чого ти став інвалідом? Дивись, що робиться в країні?! Ти ж тепер нікому не потрібен… » — буває, кажуть йому. «Ну і що?! Це мій вибір!» — відповідає. Син не вважає себе інвалідом. Не нарікає навіть тоді, коли бачить на дверях принизливі оголошення, що, мовляв, інвалідам-учасникам АТО належить безкоштовне лікування, а насправді без грошей не зроблять навіть укола, не поставлять крапельницю…

У Кременецькій районній лікарні практично усі ліки купуємо за свої кошти, нам пояснювали, що у них нема необхідних надходжень. Коли у сина нещодавно зловила підшлункова, довелося оплатити перевезення швидкою до Львова в госпіталь. Там усе зовсім по-іншому, у них повне забезпечення ліками. Із загостренням панкреатиту возили Руслана і до Києва, де його фактично із могили витягли… Якщо вдома погіршується стан, іду в аптеку по знеболюючі, ферменти для травлення, бо підшлункова погано працює. Для учасників АТО аптеки дають деякі знижки, але для нас все одно виходять величезні суми. На початках синові пропонували реабілітацію, та він навіть слухати не хотів, а тепер, може, би й поїхав, та вже не пропонують. Усі ці події відходять в минуле, забуваються…

Захищаючи Україну, Руслан віддав своє здоров’я. А що держава натомість дала чоловікові? Чи оцінена його велика жертва?.. Медалі, земельна ділянка, квартира… Усе це матеріальне, може, й тішить, але не гріє душу. А ось щира вдячність — скоріше від простих людей.

— Дуже багато нам допомогла народний депутат Ірина Луценко, — з вдячністю розповідає мати учасника АТО. — Завдяки її клопотанням та представників влади син отримав однокімнатну квартиру в Кременці. Познайомилися ми з пані Луценко у Вінниці в лікарні. Син лежав тоді у реанімації, був серед тих, хто у найважчому стані. Тоді йшла мова про ампутацію ноги… Там сином опікувалася місцева волонтерка. Якось до Вінниці приїхала Ірина Луценко, то волонтерка розповіла їй про Руслана, привела її в палату. Депутатка підтримала нас фінансово, допомогла з виготовленням документів, навіть погасила заборгованість сина по аліментах… Ми були вражені її турботою! Допомогли на лікування Русланові й кременчани: збирали серед підприємців, у школах, в церкві… Нині небайдужі люди іноді навідуються до нас із гостинцями.

«Оце — мої брати!»

Рідні майже не залучають Руслана до домашніх справ, дають йому можливість займатися тим, що йому до душі, зокрема, водінням авто. Комунальні платежі, прибирання, прасування, готування їжі — усе це клопоти його мами та дядька.

— Замовили на зиму машину дров, бо Русланові дали лише 200 кубів газу. Деякі люди, чую, мають субсидії і взагалі не платять, а нам кидають подачку… Через контузію у сина боязнь темряви, тому постійно світить нічна лампа, а відповідно набігає багато кіловат. Було, що ми платили 400-450 гривень за місяць. Держава однією рукою ніби й дає, а іншою забирає. Колись моя мама розповідала, що чоловік її сестри повернувся з Другої світової війни інвалідом першої групи, то йому дали стовідсоткові пільги аж до смерті. І ніхто не вигадував 50 кіловат, 70 кіловат… Своєю пенсією по інвалідності син сам розпоряджається, комунальні платежі я оплачую. До Руслана часто приїжджають побратими. «Це — мої брати!», «Це — моя сім’я!» — говорить про них. А загалом йому непросто внутрішньо подолати війну: настрій міняється, як погода, зривається ночами, кричить… Війна і травми зробили його дратівливим. Та в душі він — добряк! «Давай допоможу взутися!» — пропоную йому. «Я не інвалід!» — відказує. «Допомогти одягнутися?» — запитую. «Я скоріше одягнуся, ніж ти!» — усміхається. Ще коли в одязі прикрите тіло, то люди не дуже звертають увагу на Руслана, а влітку, коли ходить у майці, — неможливо без сліз дивитися… Усі ці події в країні кардинально змінили життя нашої родини… Війна нагадує про себе щодня…

АТО боєць інвалідність
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
Водій маршрутки мусив самотужки штовхати транспорт, бо той не заводився. Відповідне відео виклав ‎Слав Скаланчій у спільноті Тернопільські плітки. "Бідують маршрутчики. Явно треба ставити проїзд по 20 гривень, ахаха. І навіть не знаю, може, 20 гривень мало буде", - прокоментував допис автор. Відео розізлило користувачів соцмережі. "Капєц !А там же ж люди....Мені пофігу чи той (а як тепер назвати ТЕ, що пхало маршрутку, а було водієм?) собі ноги переїде, ал...
Новини компаній
Нещодавно на ринку рекламних послуг Тернополя з’явилася новинка – LED-екран, розміром 3×3 метри, що розташований на фасаді ЦУМу, поблизу найбагатолюднішого перехрестя міста. Згідно з проведеними дослідженнями, відеореклама у 2,5 рази ефективніша, ніж статичні зображення. Рухлива картинка на екрані є значно потужнішим інструментом, ніж статичні рекламні борди. Звук привертає увагу, а відео утримує погляд, тому така реклама працює на всі 100%! Для перших клі...
Суспільство
15 лютого в Тернополі пропала 58-літня жінка. Всіх власників авто, які маю відеореєстратори і перебували на вул Чорновола, 4 близько 10 ранку в той день, просять відгукнутись. Про це у Facebook написала одна з її доньок - Тетяна Сидорова. "Рибалка Ольга Олександрівна пішла з дому в першій половині дня 15 лютого, і досі не повернулась. Припускаємо, що вона збиралася в лікарню, так як вона скаржилася на підвищений тиск. Жінка 05.09.1961 року народження. Прик...
Суспільство
Двоє дівчаток-підлітків шокували своєю поведінкою соцмережі. Юначки, очевидно, напідпитку, йшли вздовж вулиці Богдана Хмельницького. В якийсь момент одна з них впала і потягла за собою іншу. Відео "пригод" дівчат виклали у спільноті Тернопільські плітки. Коментатори розділились навпіл. Дехто вважає, що така поведінка неприпустима. "Боже, ще мамине молоко з губ не висохло а вона уже буха іде, тако гатити і слухати чи ще дихає", - вважає Руслана Мацюк. "Стра...
Суспільство
Дерев’яні ведмеді, орли, леви та інші тварини, котрі ростуть просто із землі – не вигадка, а справа рук талановитого кременчанина Віктора Білосевича. Він єдиний, хто в районі займається художньою обробкою дерева і виготовляє шедеври із пеньків. Скульптури виготовлені майстром тепер знаходяться не тільки в рідному Кременці, а й далеко за його межами. Розповідає kremenets.city  Улюбленою справою Віктор Білосевич займається вже близько п’яти років, але перше...
Суспільство
Весна вже зовсім близько. Так, на незначне потепління на Тернопільщині вже відреагували перші весняні квіти — підсніжники, які помалу видніються з-під снігу, що тане під сонячним промінням. Так, очевидцями того, як оживає природа вже стали мешканці Кременеччини, пишуть Тернополяни. Люди у соцмережі «Фейсбук» діляться світлинами первоцвітів, що їх вже можна зустріти у Кременецьких горах. Під час останньої прогулянки сьогодні вранці тамтешній житель Олексій...
Суспільство
Сьогодні, 17 лютого, о 9:30 ранку на хвилях UA: Українське радіо Тернопіль (87,7 FM) пролунало повідомлення про радіаційну небезпеку в регіоні, що не відповідає дійсності. Екстрене оповіщення населення про надзвичайні ситуації у Тернопільській області здійснює Управління з питань цивільного захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації шляхом переривання сигналу Суспільного радіо та трансляції власної інформації. UA: Українське радіо Те...
Спорт
Тернопільський спортсмен Дмитро Підручний показав гарний результат у гонці переслідування на восьмому етапі Кубка світу з біатлону в Солт-Лейк Сіті. Українець за підсумками спринту стартував 33-м, але на дистанції зміг покращити свої позиції та, попри 3 хиби на вогневих рубежах, піднявся на 14-ту сходинку. Інший українець Артем Тищенко, який також кваліфікувався до персьюту, на старт гонки не вийшов. Переможцем гонки переслідування став француз Кантен Фійо...
Суспільство
Нещодавно у музеї  Юліуша Словацького, що в Кременці, відбулося відкриття виставки графічних робіт Анет Собко «Життя – як політ метелика». Про цю талановиту художницю дуже мало знають як у її рідній Демидівці на Рівненщині, так і у Кременці, де навчалася дівчина. Однак за доволі короткий час вона зуміла стати відомою у Португалії. Анет – 27 років. Вона закінчила Демидівський ліцей і вступила у Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім.Тара...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!