Журналіст з Тернополя став морським піхотинцем

Роман Борщ розпочинав свій шлях журналіста у Тернополі. Спочатку радіоведучим, потім тележурналістом. Згодом перебрався до Києва, де працював кореспондентом телеканалу «Еспресо». Але усвідомлення того, що на сході України війна, не давало йому спокою.

– Чому вирішив залишити роботу й піти на службу в Армії?– Йшов за покликом совісті. Перша думка про те, що треба йти у військо виникла ще у 2014 після Майдану. Тоді східні кордони поїхали боронити сотні добровольців. Але психологічно був не готовий. На той момент мені було 18. Коли усвідомлював, що можеш вбити або можуть забрати твоє життя – ставало страшно. Тоді став волонтерити в коледжі, де був головою студентської ради. І так, час від часу, думки про армію поверталися, але завжди знаходив причини не йти. І от, в свої 21 нарешті дозрів. У голові залишилося одне усвідомлення: якщо на твою країну напали – її треба боронити. Те, що це війна за гроші чи впливи – всі війни мали економічні чи геополітичні підґрунтя. А якщо можу, дещо знаю і хочу, то краще хай піду я, аніж потім за нестачі контрактників мобілізують людей і повезуть сюди насильно. От, в січні 2018, (це мені вже 22 було) пішов у військкомат, а звідти – Миколаївський навчальний центр військово-морських сил. А зараз – служу в батальйоні морської піхоти, пише "Галас".

– Як тобі служба? Чи так, як очікував?

– У батальйоні я всього другий тиждень. Загалом задоволений. Є час на фізичний та інтелектуальний розвиток. Це тішить. Загалом адекватна обстановка. Більше зможу розказати напевно вже пізніше. Сумую за рідними, бо далеко від дому.

– Що плануєш робити після завершення контракту?

– Повернуся до журналістики. На телеканалі “Еспресо”, де із задоволенням працював останні два роки, мене чекають.Тому сподіваюся повернутися у професію і розвиватися в тому напрямку.

– Твої побажання українській молоді.

– Молоді можу побажати одне: щоби вчиняли так, аби потім не було соромно перед собою. Що стосується військової служби – добре подумайте, перш ніж підписувати контракт. Бо це 3 роки вашого життя. Але якщо вирішите – ну, що? – моя вам повага.