"Донбасівці думали, що Росія забере їх, як і Крим": атовець із Тернопільщини розповів про полон в сепаратистів

Три місяці тому 34-річний Василь Гулька з смт. Великі Бірки Тернопільського району повернувся додому з полону сепаратистів так званої «ДНР», де був два роки і три місяці.

Василь Гулька (праворуч) з Олексієм Кодьманом. Після лікування в госпіталі нині він ще несе останні дні служби, а далі — демобілізація. У розмові хлопець — веселий, в очах — іскорка, не скажеш, що стільки часу був у полоні, єдине — стриманий у розмові, мабуть, через постійні допити сепаратистів у нього виробився внутрішній «фільтр», пише НОВА...

Тепер Василеві нема чого боятися, але він мовчить про катування, не каже, хто завдав йому черепно-мозкову травму, через що має проблеми зі слухом, не скаржиться на пережите, щоб, як пояснює, не нашкодити побратимам, які ще залишилися в руках ворога.

«У полоні я мільйони разів уявляв повернення додому…» — каже Василь. Це його тримало.

— Напевне, ви воліли б не згадувати день, коли потрапили в полон, але історія кожного нашого військового — це історія нашої боротьби…

— Із січня 2015-го я ніс службу в окремій розвідувальній роті 56-ої мотопіхотної бригади. 12 листопада того ж року під час бойового завдання потрапив у полон на околиці села Піщевик Волноваського району на Донеччині. Наші сапери розміновували територію, ми їх прикривали і потрапили в засаду двох груп сепаратистів. Деякі побратими встигли відійти, а я, тернополянин Олексій Кодьман та Микола Іовов із Бердянська не змогли вирватися… Нас обеззброїли, зняли бронежилети, каски, завантажили в ЗІЛ, зав’язали руки та очі й завезли кудись. Сепаратисти діяли за «сценарієм». «Хто? Звідки? Що робиш тут?» — допитували під дулом автомата. Потім зателефонував якийсь генерал і нас перевезли в Донецьк — у колишню будівлю СБУ. Знову допити… Хотіли знати, де наші позиції, де реактивна артилерія. На той час вже були мінські домовленості, тому вся техніка була в тилу, тож нам не було що приховувати. Як рядовий солдат я не міг нічого цінного розповісти. «Укрофашист! Бандєровєц!» — обзивали мене, коли дізналися, що я з Тернополя. «Почєму прішол на нашу зємлю?!» — обурювалися.

— Ви бачилися там з Олексієм Кодьманом?

— В будівлі СБУ Олексія закрили в камеру-одиночку, можливо, через те, що він — сержант. А нас з Миколою тримали разом. Через десять днів допитів нас перевели у камеру №13, де на той час було 18 осіб.

— Було страшно?

— Наступного дня після взяття в полон сепаратисти сказали мені, що Олексія розстріляли, бо нібито брехав. Я повірив… Ставили біля мене на стіл шприц з невідомою речовиною, погрожували вколоти, мовляв «двігаться сможєш, но боль будєт», виймали переді мною плоскогубці, молотки… Допити проводило їхнє МГБ (так зване «міністерство государствєнной бєзопасності»). Тиснули психологічно: допитували, чому я пішов воювати, чому не сів у тюрму чи не виїхав до Польщі. Я сказав, що дав присягу, тому не міг по-іншому. Натомість вони розказували про «русскій мір», про те, що Донбас — це не Україна. До мобілізованих краще ставилися, а ось добровольцям діставалося. 

— Тільки погрожували чи й застосовували силу…

— Не можу про це розповідати, бо там ще залишилися наші хлопці, не хочу, щоб це позначилося на них. Не розумію людей, які вийшли з полону і на камери говорять, що їх били, що над ними знущалися…

— Сепаратисти змушували вас працювати?

— Спершу виводили на територію колишньої будівлі СБУ щось вантажити, замітати, чистити туалети, а згодом почали вивозити на роботу до Іловайська, в Амвросіївку. Здебільшого ми прибирали на військових об’єктах.

— У перші дні в полоні сепаратисти вивели вас з Олексієм та Миколою на площу в Донецьку і записали принизливе відео, яке згодом поширили в інтернеті. Чи знімали вас російські журналісти для своєї пропаганди?

— До нас двічі приїжджали російські журналісти, робили репортажі, ніби не задавали провокаційних запитань, але подавали все в дусі «как харашо сідітся в плєну». Було, що я «пробігав» по російському телеканалу «Росия-1». Мене запитували про умови утримання, про те, хто мене чекає вдома. Перед інтерв’ю МГБшник сказав: «Смотрі, чтоби не пєрємативалі пльонку назад, а то я тєбє потом здоровьє отмотаю!».

— Минав місяць, другий, третій. Вірили, що вас визволять?

— Надія жевріла від одних мінських зустрічей до інших. Ми стежили через телебачення за всіма подіями. Я постійно чекав… Іноді було дуже важко… Потім звик. У березні 2016-го нас несподівано повезли на обмін, але все зірвалося. Це мав бути екстрений обмін, мабуть, наші когось їхнього важливого взяли. Приїхали ввечері по нас, наказали збирати речі, вивезли на крайній блок-пост перед Мар’їнкою, чотири з половиною години протримали в автозаку і… повернули назад. Це було розчарування, хоча я й не до кінця тоді вірив.

— Скільки часу сиділи у підвалах донецької СБУ?

— Вісім місяців, а потім ще півтора року в Макіївській колонії.

— Чи мали ви зв’язок із рідними?

— Спершу нам дозволяли телефонувати додому раз на тиждень, а вже в колонії ми зовсім втратили зв’язок. У Макіївській колонії є ув’язнені, полонені сиділи в секторі для особливо небезпечних злочинців. Для 34 полонених виділили тюремний поверх, в одній камері жило по троє осіб. Я був з Іововим та Канарським, а згодом — тільки з Іововим. Коли у серпні 2016-го до нас навідалася глава Моніторингової місії ООН Фіона Фрейзер, дозволили листуватися з рідними. Через Червоний Хрест нам почали надходити посилки. Гріли душу листи, за весь час я отримав близько 15 — від рідних, колишніх співробітників (до війни я працював монтажником на тернопільській фірмі з виготовлення вікон і дверей «ЕлДом»). Кожен лист читали наглядачі, перевіряли посилки. Рідні передавали одяг, продукти, чай, цигарки.

— Але ж сепаратистам, мабуть, вигідніше було використовувати полонених як робочу силу, ніж просто тримати і годувати…

— Вони змушені були перевести нас із підвалів, де ми спали на стелажах (раніше там був архів), бо так вимагали представники Європи. У колонії ми вже не ходили на роботу, нас виводили на дві години на прогулянку в закритий двір, приносили нам читати книги з бібліотеки, дозволяли дивитися дві години телевізор, але потім обмежили це. В останні місяці ми були під слідством, полоненим пред’явили обвинувачення за ч. 3 ст. 230 (посібництво тероризму) старого кодексу УРСР 1961-го року, яким керуються в «ДНР». У вересні 2017-го приїжджали «прокурори», допитували нас, «шили» справи. Якби нас засудили, то нам би «світило» до 20 років тюрми. Під час зустрічі звільнених полонених у Тернополі.

— Як нині ваше здоров’я?

— Не дуже добре. Погіршилося через погане харчування в неволі.

— Чим годували полонених?

— Кашами — пшеничною, ячмінною, перловою, давали салат з капусти, хліб, чай. В колонії годували тричі на день, а в підвалах СБУ — двічі на день, а якщо людина працювала, то теж тричі.

— Чи хтось до вас навідувався в колонію з території, непідконтрольної так званій «ДНР»?

— Представники Червоного Хреста, священики УПЦ МП. На Великдень 2017-го священики відслужили для нас Службу Божу, хто хотів — сповідався. У лютому 2017-го до нас приїжджала Надія Савченко. Розмовляла з кожним по три хвилини, обіцяла, що нас визволять.

— Свого часу Савченко теж була в полоні, потім — у російській тюрмі. Як ви сприйняли її нинішній арешт?

— Дивився по телевізору відео з підготовки теракту і волосся дибки ставало…

— Чи пробували сепаратисти чи МГБшники завербувати вас?

— МГБшники пропонували нам перевезти туди сім’ї, обіцяли знайти роботу. Звісно, що я відмовився. Шестеро із наших полонених написали заяви на співпрацю, але їх повернули в Україну, а наш уряд — помилував.

— Яка нині ситуація на окупованих територіях? Як живеться місцевим мешканцям?

— Військові отримують 12 тисяч рублів на місяць, цивільні — максимум 7 тисяч, а ціни такі ж, як і в Україні. Працівники їдальні, з якими ми спілкувалися, отримують 5 тисяч рублів. Населення залякане, щось тільки хтось скаже проти «ДНР» — відразу загрібають у тюрму. Донбасівці думали, що Росія забере їх, як і Крим, а виявилося, що ні. Думаю, вони готові були б нині повернутися в Україну, згадують колишні високі зарплати.

— Серед наглядачів були громадяни Росії?

— Полонених охороняли місцеві. Росіяни є серед військових.

— Ви ненавидите сепаратистів?

— А як можна ставитись до зрадників?! Хотів би зустріти кількох із них та «подякувати» (сміється — авт.). Декого посадив би за ґрати, нехай би посидів, як я. Їм не можна давати амністію, їх щонайменше треба садити в тюрму, а декого — розстріляти. Їх не змінити.

— Розкажіть про обмін, на який ви так довго чекали.

— 25 грудня ми почули по радіо про обмін. Тоді зустрічалися Медведчук, Захарченко та Кірілл. 26 грудня вже були списки 74 осіб на звільнення. Нас зобов’язали написати, що не маємо претензій до керівництва колонії. Медики обстежили, чи ми не маємо побоїв. Ми були впевнені, що підуть усі, але шістьох залишили: один — цивільний, другий — дезертир, третій — хворий на цукровий діабет, його віддали 24 січня, а ще танкіст і двоє спецназівців. 27 грудня нас повезли в Горлівку, там п’ять годин ми сиділи в автозаках. Близько 16-ої години нас вивели на площу, було багато журналістів, приїхали наші автобуси. Нас переодягнули у форму. Потім був переліт до Харкова, звідти — до Києва. У столиці мене зустріла мати, в Тернополі — багато людей. Воля!

атовець полон ДНР
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
В умовах війни на східному фронті нашої країни – питання обороноздатності є одним із найважливіших. Сьогодні значні ресурси спрямовані на те, щоб відновити, підтримувати та розвивати Збройні сили України.  Тернопільщина також посилено працює у цьому напрямі. Про це зазначив голова ТОДА Степан Барна під час засідання Ради регіонального розвитку, яка відбулася в Києві під головуванням Президента України Петра Порошенка.  «Процес відновлення військових частин...
Суспільство
Щоранку він наче створював себе заново. Простий чоловік, звиклий до роботи в селі, з дитинства любив Дністер і те відчуття легкості, яке давала краса та обшири річки. Володимир Михайлович Івасюк не був ніколи ліриком, та на Борщівській землі душа його завжди співала. Як повідомляє управління ВД ФССУ в Тернопільській області з посиланням на "TV-4", живе він в селі Білівці – за триста метрів від Дністра, а немає коли на ту річку вибратися, щоб посидіти з вуд...
Суспільство
У період з 14 по 15 листопада, коли мешканці залишаться без води через промивання водопровідних мереж, «Тернопільводоканал» радить скористатися колонками-качалками. Набирати воду протягом цих двох днів мешканці Тернополя зможуть у колонках-качалках за наступними адресами: вул. Бережанська, 55, Карпенка, 3, Карпенка, 3а, Дружби, 1, Дружби, 6, Київська, 3а, Коновальця, 20, Куток, 16, Лесі Українки, 35, Корольова, 10, Клима Савури,11, Тернопільська, 2, Терноп...
Кримінал
Трьох засуджених осіб, що перебували в розшуку, знайшли лише після втручання прокуратури. Органами прокуратури Тернопільської області проведено перевірки стану дотримання законодавства при виконанні кримінальних покарань у виді арешту та позбавлення волі стосовно осіб, які на час набрання вироками законної сили, не перебували під вартою. За результатами перевірок, кількох осіб, які давно мали б бути у в’язниці, територіальні органи поліції розшукали та нап...
Суспільство
«Англійська мова для патрульної поліції» – такий курс розпочала у Тернополі волонтерка Корпусу Миру із США Шакіта Біллі. Заняття орієнтовані на розвиток навичок спілкування для поліцейських із середнім рівнем володіння англійської мови. Усього курс складається з 20 уроків.   – Завдяки «English for Patrol Police» офіцери патрульної поліції зможуть допомагати іноземцям з інформацією, вправно спілкуватися з учасниками дорожнього руху англійською та виїжджати...
Суспільство
Нещодавно Тернопільська обласна рада вирішила заборонити публічне поширення російськомовної культурної продукції на території регіону. Таке рішення діятиме до моменту припинення російської окупації в Україні. Заборонили російськомовну культурну продукцію Львівська та Житомирська області. На Тернопільщині рішення ініціював національно-визвольний рух «Правий сектор». Його очільник в області Назар Сарабун наголосив: «Відтепер на Тернопільщині заборонено публі...
Суспільство
На чиї ж плечі лягає відповідальність за прибирання прибудинкових територій, головних магістралей міста і які підприємства розчищатимуть основні «артерії» області? Про готовність комунальників Тернопільщини до ожеледиці та снігопадів – дивіться у сюжеті Інтб.
Кримінал
Польська поліція з’ясовує обставини смерті учасника АТО Мар’яна Малявського з Теребовлянщини. 9 листопада у Золотниках на Теребовлянщині поховали 28-річного учасника АТО Мар’яна Малявського («Марік»). Смерть знайшла нашого земляка не на фронті, а у Польщі, де він упродовж року перебував на заробітках. В останні дні листопада тіло хлопця знайшли повішеним у лісосмузі на околиці Варшави. Розповідають, що перед тим він три дні не приходив на роботу, друзі заб...
Суспільство
Близько 40 тис. грн в рік може бути "лівака" лише на одній маршрутці і мова йде тільки про пальне - такий результат журналістського експерименту. Журналісти вирішили дізнатися, чим заправляють маршрутки, і чи відповідає заявлена вартість фактичній. Для цього і провели експеримент. Адже один з основних аргументів перевізників на користь підвищення тарифів на проїзд – зростання ціни на пальне, пише 20 хвилин.   Нагадаємо, що з 1 листопада у Тернополі триває...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!