Хто забрав унікального Світовида з Тернопільщини до Польщі? (ФОТО)

Не обов’язково далеко їхати і багато платити, аби отримати вражень на кілька місяців наперед. Не менш захоплюючі пригоди можна пережити у нас на Тернопіллі.

Одне з таких місць, яке бентежить особливою аурою давнини, заховалося у заповіднику «Медобори». Тамтешня гора Бохіт (саме так називають її місцеві, обов’язково із наголосом на першому складі) береже чимало таємниць, пише Свобода. Колись на її вершині стояв відомий Збруцький ідол. До дня нинішнього збереглося капище, куди сучасні язичники продовжують нести пожертви – яблука, хліб… Полюбляють це місце й туристи, а деякі екскурсанти, перейнявшись енергетикою гори, навіть проводять на ній сеанси медитації та зцілення.

Гори – не гори, а… морські рифи

Новачку розібратися у Медоборах і відшукати Бохіт непросто. Та мені пощастило розпочати знайомство із краєм легенд у супроводі краєзнавця, який знає там кожен камінець, – Ярослава Капелюха, начальника наукового відділу природного заповідника «Медобори». Компанію склали кілька тернопільських журналістів.

Вихід на маршрут – за селом Городниця Гусятинського району. Бус, яким ми приїхали сюди з Тернополя, довелося залишити: попереду – стіна лісу, в якій ледь губиться тоненька стежка. Дорогою до Бохіта (це, до речі, найвища вершина у цій місцевості – 413 метрів) Ярослав Євгенович розповідає про природу «Медоборів», яка така ж неповторна, як і пам’ятки історичні.

– Заповідник заснували у 1991 році, але про охорону цієї місцевості замислилися ще на початку минулого століття, – каже Ярослав Капелюх. – Приблизно 15 мільйонів років тому тут було Сарматське море. Та внаслідок горотворних  процесів у Карпатах та підняття Волинсько-Подільської плити море відступило. На поверхні опинилася довга гряда пагорбів, яку вчені назвали Подільськими Товтрами. Фактично, це колишні рифи, які утворилися з решток морських організмів, що мали вапняковий скелет. Багатство медоносних рослин на тій ділянці, що простяглася через Тернопільщину, підказало поетичну назву – Медобори.

Вапнякові утвори Медоборів – унікальні, каже наш провідник. Завдяки тому, що під водами Сарматського моря їх накривав мул і пісок, відмерлі рештки збереглися у такому стані, як і мільйони років тому.

– Це і є основною родзинкою цієї території, – зауважує науковець. – Бо такого рівня збереження решток організмів, яким уже по 15 мільйонів років, у Європі не існує. Досліджуючи наш вапняк, можемо побачити ці організми такими, якими вони були, коли формувався морський риф.

Рослини, що пережили льодовик

До Бохіта треба йти лісовою дорогою декілька кілометрів. Цей шлях – дуже давній. За твердженнями археологів, вік дороги сягає скіфських часів. Вона викладена брилами місцевого вапняку та відшліфована ногами паломників упродовж віків.

Осіннє сонце ледь пробивається крізь щільне гілля. Час від часу зупиняємося, аби почути розповідь про непримітні, на перший погляд, дерева чи квіти. У заповіднику – близько тисячі видів рослин, і серед них чимало рідкісних.

–  Ще одна особливість цієї території в тому, що коли риф уже був на поверхні та відбувалося зледеніння, отой льодовик, який насувався зі Скандинавії, напоровся на підвищення та розколовся, обминувши його з двох боків. Оскільки вершина Товтр не була покрита суцільним шаром криги, тут збереглися реліктові рослини, з дольодовикового періоду. Наприклад, так звана неопалима купина. Маємо також кілька десятків видів із Червоної книги України. Є рослини, які зустрічаються лише тут, у Медоборах, або ростуть ще в одній-двох інших місцинах.

Тернопільський «Стоунхендж»

Неподалік від вершини Бохіта Ярослав Капелюх просить нас трохи зійти зі стежки.

– Покажу вам дещо дуже цікаве, – каже він. – Обережно – тут стежка йде круто униз.

На схилі горба, унизу, видніється дивна споруда у вигляді двох величезних вертикальних брил вапняку, які перекриває поперечна. Це, пояснює краєзнавець, дольмен, його ще називають тернопільським «Стоунхенджем». Адже відома британська пам’ятка побудована з багатьох подібних елементів. Чимало дольменів виявлено також у Південній Америці, а от в Україні вони зустрічаються рідко. Це – рукотворні споруди, та для чого їх використовували, можемо лише здогадуватися.

Призначення дольмена біля Бохіта теж невідоме. Одні з дослідників стверджують, що його використовували як своєрідну астрономічну обсерваторію чи вхід у святилище. Екстрасенси, які сюди часто навідуються, вважають, що це були містичні ворота у потойбіччя.

Як розповів Ярослав Капелюх, ця споруда, скоріш за все, була побудована цивілізаціями, які були тут ще до слов’ян. Якщо орієнтуватися на скіфів, то це приблизно 3-5 тисяч років до нашої ери.

Узагалі, як зауважив Ярослав Капелюх, завдяки чудовим природнім умовам у Медоборах завжди мешкали люди. Про це свідчать залишки поселень різних епох, починаючи від кам’яного віку. Але найбільше пам’яток залишилося від слов’янської цивілізації.

У давнину в Медоборах був язичницький культурний центр, який заснували волхви, що перебралися сюди у пошуках прихистку після хрещення Русі. Завдяки віддаленості від Києва центр проіснував аж до 14 століття. Він складався із трьох поселень – у районі Бохіта, а також двох інших навколишніх гір – Говди та Звенигорода. Саме на вершині Бохіта найкраще збереглася культова споруда тих часів – капище. У Звенигороді, наприклад, наземну частину розібрали місцеві селяни, які з каменю-вапняку випалювали вапно.

–  Капище на Бохіті славиться ще й тим, що тут, на думку більшості науковців, стояла статуя Збруцького ідола, або Світовида, – каже Ярослав Капелюх. – Сьогодні це найвідоміша знахідка того періоду. Кам’яного бога давніх слов’ян виявили за три кілометри звідси, у Збручі, у 1848 році польські прикордонники. Тоді була засуха, річка обміліла – і над водою виступила верхня частина статуї. Чимало дискусій викликає питання:  як же Світовид потрапив туди? Найвірогідніше, що при загрозі руйнувань його вийняли, обережно перевезли на возі та заховали. Збруч тоді був більш повноводий, і сьогодні неможливо вказати, куди саме його помістили.

На користь цієї версії свідчить і те, що Світовид чудово зберігся. Якби його просто скинули у річку – то статуя висотою понад 2 метри відразу розкололася б. На жаль, оригіналом цього витвору можна помилуватися тепер лише у Польщі. Ідола, із чотирьох боків якого витесали верховних слов’янських богів – Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога, зберігають у Краківському музеї. І сподіватися на його повернення вже не варто…

Останнім часом Бохіт почали активно освоювати сучасні язичники. Вони навіть визнали це місце своєю головною святинею. Проводять тут свої богослужіння, інші імпрези, залишають невеликі пожертви…

До речі, навколо капища є вісім жертовних ям у формі пелюсток. Під час розкопок у кількох були знайдені людські скелети у формі ембріонів. Однак, за словами Ярослава Капелюха, навіть у давнину  язичники рідко вдавалися до людських жертвоприношень. Для цього мала бути дуже серйозна причина.

… Повертаючись до автобуса, біля серця відчувала холодок. Уява малювала образи тих, чий спокій ми потривожили своїм приходом… І все ж із задоволенням повернулася б туди знову. Бо це місце – наче живий музей під відкритим небом, де переплелися минуле і майбутнє. Можливо, історія розкриє ще чимало секретів про життя наших предків, а до того часу ми можемо милуватися вже відомими. Подільські Товтри зберігають свої таємниці…