Через відмову у субсидіях мешканці Тернопільщини мурують печі та грубки

"Багато людей тепер задумуються, що треба палити дровами",- каже Василь Марцинів із села Звиняч (Чортківський район), який після виходу на пенсію почав будувати грубки і печі. - "Варто, щоб у хаті була грубка. В будь-який момент приніс патиків і розпалив".

Василя Марциніва запрошують додому і ті, у кого вдома є грубки чи печі, в яких роками не було вогню, аби перевірити їх стан. Рідше будують п’єци для випічки хліба. Останнім часом люди повертаються до перевіреного тисячоліттями пічного опалення, то ж зростає попит.

"Від нового року робив лише один п’єц. Як велика сім’я, то там переважно є п’єц. Люди печуть хліб. Як двоє-троє в хаті, то вже п’єци викидають", - розповідає пан Василь, який може зробити піч приблизно за 3-4 дні. Вогнетривку цеглу перекладає глиною з піском. Це вміння він перейняв у Казахстані.

"Ще у 1969 році, як вчився на механізатора, був на практиці в Казахстані. Там з місцевим пічником клав грубки, п’єци. І так навчився. У нас трошки інакший принцип, ніж в Казахстані. Там роблять інші канали в стіні, що воно гріє. На той момент у них не було кахлю. Ставили печі тільки з цегли".

30-річний Ігор із сусіднього села Косів жартує, що вирішив поставити грубу, щоб не замерзнути:

"Може буде трохи якась економія газу. Але більше через те, що про всякий випадок. У нас неспокійно. Там – якась диверсія, там щось зробили, а ще ціни на газ. Куди дінешся? Електричними обігрівачами стільки не нагрієш. І живий вогонь створює особливу атмосферу і затишок в хаті".

Як повідомляє "ПРО.ТЕ", до виходу на пенсію Василь Марцинів працював інженером-будівельником у ПАП "Дзвін". А зараз переконаний, що професія пічника відроджується.