«Трагедія Голодомору може повторитися, якщо українці про неї забудуть»... – експерт

Науковці висловлюють різні версії про те, скільки людей загинуло під час Голодомору 1932 -33 років. Називають  різні цифри.

У документі ООН за 2007 рік фігурували дані  від 7 до 10 мільйонів. 60 відсотків громадян України визнали Голодомор геноцидом української нації. Про це свідчать результати останніх соціологічних досліджень.

Кандидат історичних наук Микола Лазарович написав чимало праць про Голодомор 1932-33 років. Він знає, що таке дивитися в очі цієї правди, писати про неї. Ця правда відома вже для всього світу, але визнати її, подивитися в очі їй світ боїться. І якою вона є – ця історична правда – журналістам “0352.com.ua” розповів Микола Лазарович.

– Точну цифру, скільки людей загинуло під час Голодомору не назве ніхто. Її знає лише Господь Бог. Навіть, якщо б зафіксували всі смерті, які сталися під час Голодомору, все одно не будемо знати, у скількох загиблих жінок під серцем теплилося нове життя. Тому і називають різні цифри. Хтось – 3–5 мільйонів. Коли ООН оприлюднювала свою відозву зі співчуттям до України 5 років тому, там фігурували цифри від 7 до 10 мільйонів.  Якось так повелося – чим більша цифра, тим більше вражає, але ми повинні розуміти: навіть одна смерть – це велика трагедія. Це цілий світ гине, хай мікро, але світ. Мільйони людей гинуло, які абсолютно ні в чому не були винні. Тільки тому, що хотіли, щоб вони забули Бога,історію, мову... Я дивуюся, що досі світ цього до кінця не усвідомив і не зрозумів. 

– Чому смерть мільйонів українців виявилася не достатньою для визнання Голодомору геноцидом?

– Насамперед ми для себе маємо це усвідомити. Більше того, ми це вже усвідомили. Оскільки останні дані опитування людей свідчить, що понад 60 % громадян України визнають Голодомор геноцидом. Зрозуміло, що це усвідомлення і його сутність необхідно вбрати у таку дохідливу форму, щоб це було зрозуміло тим, хто з цією проблемою не стикався. Я маю на увазі людей за межами України. І, звичайно, в цьому випадку основна роль лягає на журналістів, передусім на журналістів-міжнародників, і на дипломатів. Якщо журналісти у цій сфері певною мірою свою місію виконують, то дипломати і сьогоднішня влада - швидше навпаки.  Думку народу, що трагедія Голодомору є геноцидом нації, треба донести до людей інших країн, до їхніх урядів. Правда про Голодомор  свою стежку знайде, чи книжкою (слава Богу, їх вже немало написано в Україні), чи це буде думка приватної людини.

– Яка ваша книга про Голодомор є найціннішою для вас?

–  Сьогодні мені повідомили, що якусь кількість книг про Голодомор “І було пекло на землі...” відсилають за кордон. В мене є вже біля двох десятків книжок, серед них кілька про Голодомор.  Мені здається, жодну книжку з таким натхненням я не писав, як “І було пекло на землі...”. Ви не повірите, писав до ночі, до тих пір, коли відчував, що вже все – в мене більше немає ні краплини сили, я навіть не роздягався, просто падав і засинав... Прокидався, іі відчував, що є якась думка - тоді знову швиденько брався писати. Власне в такому темпі мені вдалося написати цю книгу. До речі, й досі не знаю звідки прийшла в голову назва книги. Таке враження, що душі тих загиблих допомагали. 

Значною мірою книга написана за спогадами людей, які пережили Голодомор у Великій Україні і згодом через різні причини переїхали на Тернопілля. Ці люди, які замешкали у Тернополі, по районах Тернопільської області, свого часу залишили спогади про те, що вони пережили, що бачили. І власне на цих документах, политих сльозами людей, які згадували ті страшні часи, ця книжка і була написана.

– Чи будете брати участь у заходах, які заплановані завтра в рамках вшанування жертв Голодомору?

– Так, без сумніву. Переконаний, що кожна людина має прийти і віддати шану невинно убієнним комуністичним режимом. Якщо будемо байдужими, якщо ми це забудемо ту Велику трагедію, це все може повторитися... 

Хотів би ще наголосити на одній, важливій для мене речі. Коли ідемо центром міста, там, на церкві, є барельєф-пам’ятник жертвам Голодомору.  Біля брами церкви усі хрестяться, а я би просив, щоб люди хрестилися і біля брами, і біля цього знака. Треба вшанувати пам'ять про замордованих голодом людей і  перехриститися два рази, ідучи попри церкву. 

Тамта ҐУҐУШВІЛІ