На Тернопільщині обвінчалися “молодята” віком близько 90 років (ФОТО)

 Через 60 років подружнього життя Марія та Василь Григуси з села Гаї за Рудою Зборівського району вирішили знову обвінчатися.

Попри поважний вік (Марії Олексіївні 84 роки, а Василеві Михайловичу – 89), “молодята” виглядали цілком щасливими і радо приймали вітання, - пише Нова Тернопільська газета. Бракувало на святі тільки дружбів та дружок – їх вже нема серед живих, але були інші гості – діти, онуки та правнуки, які раз у раз кричали парі “Гірко!” 

Полонив ґнаполегливістю

– Весілля у 1952-ому ми справляли вдома. Пам’ятаю, батько з сусідами поставили “шалаш”, – пригадує Марія Олексіївна. – Запросили близько 100 гостей. На столі були традиційні страви – розсіл з тістом, голубці, холодець, котлети, смажене м’ясо… Гостей розважали музики з бубном, кларнетом та скрипкою. Попри те, що падав дощ, усі веселилися і танцювали аж до самого ранку. Тоді було усе доволі скромно, зате дотепно і весело, не те, що нині. Весільну сукню пошила сільська кравчиня, а вельон Василь позичив у знайомих. Золотих обручок не мали, тож зробили їх з п’ятикопійчаних монет.

Познайомилися Марія і Василь на роботі у лікарні в Заложцях Зборівського району. Марія працювала там бухгалтером, а Василь – дезінфектором.

– Василь був дуже наполегливим, довго упадав за мною, напевне, тим і мене полонив, хоча були й інші кавалери, – каже Марія Григус.

Після одруження Василь з Марією оселилися в її батьків, а через якийсь час почали зводити власну хату. Через п’ять років у них народився син Володимир, а ще через п’ять – донька Ольга.

– Батько вчив нас бути правдивими, наполегливими і не боятися труднощів, його улюблений вислів: “Не святі горшки ліплять”. Намагаюся цих принципів дотримуватися й досі, – розповідає донька ювілярів Ольга Недзвецька. – Мама, у свою чергу, прищеплювала нам любов до Бога, казала, що Він — єдиний поводир і помічник у житті. Усе життя, навіть тепер, вона не полишає писати вірші, зокрема, на релігійну тематику. Я від неї успадкувала цей дар, після сорокарічної перерви знову взялася за перо. Тепер бачу, що вони стали набагато змістовнішими.

Діамантове весілля в колі дітей, онуків та правнуків

Влаштувати батькам друге весілля була Ольжина ідея.
– Я працюю викладачем з культурологічних дисциплін на кафедрі туризму у Національному університеті “Львівська політехніка”, а свого часу була акторкою лялькового театру, навіть знімалася у кіно, – розповідає донька ювілярів Ольга, у заміжжі — Недзвецька. – Через великий потяг до творчості люблю у життя своїх рідних, друзів та знайомих вносити цікаві сюрпризи, відтак на 60-ту річницю одруження батьків вирішила влаштувати їм справжнє свято. Хотіла, щоб не лише вони пораділи, а й нагадати людям про найважливіші цінності у житті. Планувала влаштувати святкування ще на золоте весілля, але вони категорично були проти. Тепер же, напевне, через негаразди, які їм довелося пережити за кілька останніх років, вони по-іншому оцінили власне життя і вирішили ще раз дати обітницю перед Богом.

Після вінчання в церкві святкування тривало за весільним столом. На весілля зібралося 25 гостей: донька Ольга, невістка Анна, троє онуків, троє правнуків, рідні, близькі та знайомі подружжя. 

– Моя донька спеціально привезла великий торт з Києва, а родичі з Житомирщини — весільний коровай, – каже Ольга Недзвецька. – Решта гостей принесли ікону, квіти та солодощі.

Батька повернули з того світу

Нині Марія Олексіївна хворіє на поліартрит і пересувається у візочку.

– Кілька років тому батько переніс обширний інфаркт, – розповідає пані Ольга. – Коли приїхала швидка із Заложців, то навіть не захотіли забирати його до Тернополя – казали, що безнадійний. Тільки завдяки завідуючій терапевтичним відділенням Тетяні Галушці батька вдалося повернути з того світу. Коли мені сказали, що з татом біда, я відразу приїхала зі Львова, де мешкаю. Це було саме напередодні літніх канікул. Пари в університеті я відчитала, тому могла весь час сидіти коло батька. Через те, що я живу у Львові, а брат – в Америці, ми не маємо можливості дуже часто приїжджати до батьків, а їм потрібний щоденний догляд. Щоб не виривати їх з “корінням” з краю, до якого вони звикли, і з хати, яку важкою працею збудували, найняли батькам доглядальницю, котра їм допомагає. Переїхати до міста старенькі не погодилися. Утім, у селі свіже повітря (а вони живуть поблизу соснового лісу), та що казати – усе життя прожили там… Я їх розумію...

Оглядаючись на прожиті роки, Марії Олексіївні навіть і не здається, що стільки часу минуло. За 60 років, що вона прожила у шлюбі з чоловіком, знає усі його звички і розуміє з півпогляду. Каже, що секрет їхнього сімейного щастя – у взаєморозумінні, терпінні та вмінні прощати одне одному, а ще — які б життєві труднощі не кидали сімейний човен, потрібно, попри все, міцно триматися за руки…

molodiata 90