Якими забобонами керуються тернополяни під час снігових заметілей?

За останні кілька днів у Тернополі випало снігу, як у грудні 1941 року. Технічні бригади, відповідальні за прибирання доріг та тротуарів, і досі активно борються з прибиранням доріг.

І все одно – заїзди-виїзди у двори практично заблоковані, на узбіччях високі кучугури, між якими деколи навіть у Центрі дві машини не можуть роз’їхатися, пише Тернопільська липа. У зв’язку із поширенням чуток про кінець світу – любителі навівання гострих відчуттів фотографували сніжні кучугури, коментуючи: ось, мовляв, як все це починається… Не можна втриматися від скептицизму, однак навіщо робити з мухи слона. Зрозуміло, що дискомфорт, викликаний випаданням надмірної кількості снігу, не до снаги сучасним жителям ХХІ століття, котрі звикли бути мобільними, планувати виконання безлічі справ… Але деякі затримки у виконанні розпорядку дня, чесно кажучи, не є стихійним лихом, катастрофою чи кінцем світу!

Старожили розповідають, що зими на Тернопіллі колись були дуже багатими на сніги та морози. Однією із тих, що закарбувалася в пам’яті наших бабусь та дідусів, була зима 1941 року. Тоді, кажуть, випали двометрові сніги. Як же давали раду жителі сіл із такою кількістю опадів, не маючи спеціалізованої техніки? Яким чином лікарі відвідували хворих чи надавав допомогу породіллям?

Як розповідають історичні джерела, вхідні двері у будинках відчинялися не назовні, а всередину, щоб вранці люди могли відчинити їх на себе і мати можливість вибратись із хати. Лопата (шуфля) та інші господарські знаряддя знаходились також у хаті (у сінях чи інших господарських приміщеннях). Господар одягав високі чоботи і розчищав прохід від входу в хату до хвіртки та до хліва, щоб мати можливість нагодувати худобу. Якщо ж сніг падав цілу ніч без упину, вранці доводилось рити так звані снігові тунелі і кидати сніг вище власної голови. І ніхто не називав це лихом чи кінцем світу – сприймали як примхи матінки-природи, жартуючи, що то Божа мати замінює пух у перинах і подушках на новий. Відгорнувши сніг на власному подвір’ї, чоловіки прогортали стежку до сусідів. Особливо спішили добратися крізь білі кучугури до хат, де жили самотні старі люди чи вдовиці з дітьми.

Якщо ж доводилось жінці в цей час переживати перейми, то хтось із сім’ї спішив за бабою-повитухою, супроводжуючи її до хати породіллі. Крім неї, жодним медичних працівників не викликали, адже вона й сама добре знала свою роботу. Отож, жінці не треба було переживати, що випало забагато снігу і вона не встигне приїхати до пологового будинку чи змушена буде народжувати в дорозі. До важкохворих лікаря привозили саньми, запряженими парою коней. Звичайно, що хурделиця і велика кількість снігу уповільнювала швидкість приїзду лікаря, що могло негативно відобразитись на здоров’ї пацієнта, однак ніхто з цього трагедії не робив.

Щодо забезпечення продуктами харчування під час снігових заметілей, то цієї проблеми взагалі не виникало. Люди мали власні овочі у підвалах, пекли домашній хліб, були забезпечені м’ясом, адже мали на господарці худобу і птицю. То ж страху, що завтра в магазини вантажівка не привезе хліба чи молока ні в кого не було.

Скажете, часи змінились. Справді, на балконі ніхто свиню не тримає, а в магазині можна придбати все, що необхідно. Все ж не можна не погодитись, що людина за будь яких погодних перемін не повинна втрачати здоровий глузд, впадати в паніку, боятись стихії чи кінця…, ну самі знаєте чого… Перш за все, порадіймо, що живі, здорові, маємо можливість більше часу провести із власними дітьми, ліплячи з ними снігові баби, граючи в сніжки, катаючись на санках чи лижах. Гарна ідея обов’язково робити багато фотографій, що мати можливість нашим правнукам показати, що грудень 2012 року був сніжним і запам’ятався нам так само як нашим прабабусям грудень 1941 року.