Сім’я, у якій нараз варять 10 літрів борщу і 500 вареників (фото)

Ольга та Микола Вівчарики із селища Гримайлів, що на Гусятинщині, єдині у районі зважилися відкрити дитячий будинок сімейного типу.

20 січня виповниться чотири роки з дня його заснування. Нині під опікою подружжя восьмеро дітей: найстаршій Марійці – 19 років, Христині – 16, Івану – 13, Михайлові – 11, Оксані та Петрові – по 10, Павлині – 7, а наймолодшому Олександру лише 4 рочки. Окрім того, у подружжя двоє рідних дітей – 22-річна Оксана та 20-річний Мирослав. Саме завдяки синові Ольга та Микола й відкрили дитячий будинок сімейного типу.

– Мирослав прикутий до інвалідного візка, – розповідає Новій Тернопільській газеті Ольга Михайлівна. – Він народився з легкою формою дитячого церебрального паралічу, прикульгував на ліву ногу, а в чотири роки у нього виявили онкологічне захворювання. Лікування було доволі складне, Мирославчика буквально повернули з того світу… Син навіть пішов у перший клас, однак стан його здоров’я поступово почав погіршуватися. Мирославові все важче було ходити і у вісім років він був змушений сісти в інвалідний візок.

Коли Мирослав захворів, пані Оля пообіцяла собі зробити якусь добру справу як подяку Господові за те, що врятував життя її синові.

– Десять останніх років я працювала бухгалтером у Гримайлівській обласній комунальній санаторній школі-інтернаті для дітей із захворюваннями органів травлення, – каже Ольга Вівчарик. – Власне, там і почула про програму розвитку дитячих будинків сімейного типу. Вдома розповіла чоловікові й дітям. На сімейній раді ми вирішили зголоситися бути батьками-вихователями й почали збирати усі необхідні документи. Думаю, завдяки нашій ініціативі та великому бажанню створити цей будинок нам усе вдалося. Адже спершу районна адміністрація не дуже охоче йшла нам назустріч, а коли її очільником став Степан Турецький, він нам допоміг. За рахунок бюджетних коштів зробили капітальний ремонт та перекрили дірявий дах, а усі меблі були куплені за кошти спонсорів. Уже 20 січня 2009 року ми святкували відкриття будинку сімейного типу.

Дитячий будинок розмістився у колишній колгоспній конторі. На 220 квадратних метрах є велика кухня, зала, вісім спалень та ванна кімната.

– Розповідали, що колись у цьому будинку жив управляючий пана, у власності якого був Гримайлівський замок, – каже Ольга Михайлівна. – Він також опікувався дітьми-сиротами. У будинку неподалік від нас був сиротинець, тому, можливо, не випадково тепер тут наш будинок сімейного типу.

«Мама мене покинула…»

Першими родина Вівчариків взяли під опіку братів Івана та Михайла.

– Я знала їх, ще коли працювала в інтернаті, – зауважує “багатодітна” мати. – Перед святом Миколая малеча часто прибігала до бухгалтерії подзвонити рідним. Якось дивлюся – хлопчина у великому картузі заглядає, запитую його: “Ти теж хочеш мамі подзвонити?”, а він з таким серйозним виразом обличчя: “Ні, мама мене покинула…” Так я й познайомилася зі старшим Іванком, а потім і з Михайлом. Їхню матір вважають зниклою безвісти. Кілька років тому сестри забрали її до Росії, думали, може, у чужій країні опам’ятається, але вона пропала. Чи жива? Рідні не знають. В Україні залишилася бабуся хлопчиків, які фактично з нею виросли, однак через інвалідність вона змушена була віддати їх до притулку. Тепер час від часу телефонує та навідується до них. Михась з Іванком – зведені брати, у них є старша сестра, народжена від першого шлюбу матері. Від їхньої бабусі я дізналася, що у доньки був дуже хороший чоловік, але коли він поїхав на заробітки, вона пустилася берега. Аморальної поведінки дружини чоловік не зміг витерпіти, розлучився і забрав доньку. Однак на жінку це аж ніяк не вплинуло, вона й далі вела розгульне життя, так і “знайшлися” Іванко, а потім Михась. Тепер вони мої, — усміхається Ольга Михайлівна.

«У мене – найкращі діти»

Напередодні відкриття будинку сімейного типу Ольга та Микола познайомилися з сестрами Марійкою, Оксаною та Павлиною, які згодом стали вихованцями подружжя.
– Служби опіки все-таки за те, щоб рідних братів чи сестер не розлучати, – пояснює жінка, — а ми з чоловіком не мали нічого проти. Обираючи дітей, покладалися перш за все на інтуїцію, слухали, що нам підкаже серце. Знаєте, я жодного разу не пошкодувала про свій вибір, у мене – найкращі діти!

Марійка, Оксана, Павлина – сироти при живій матері. Через надмірну любов до оковитої жінку позбавили батьківських прав, однак зрідка вона згадує рідних кровинок і навіть приїжджає побачитися з ними.

– Якось дітям навіть дали дозвіл поїхати до неї в гості, але горе-мати так напилася, що навіть не змогла відвезти дітей назад, – згадує пані Ольга. – Дівчатка були дуже засмучені, казали, що їм дуже соромно і що більше до неї не поїдуть.

Історія ще одних вихованців – Петра та Христини – схожа, але у них померла мати, а батько – безпробудний пияк… Мати наймолодшого, Сашка, нині перебуває у місцях позбавлення волі, хлопчик її зовсім не пам’ятає.

– В усіх цих дітей покалічені долі, однак ми з чоловіком намагаємося створити їм домашній затишок, яким вони з волі обставин були обділені, – каже Ольга Михайлівна. – На мою думку, будинки сімейного типу себе виправдовують, адже діти відвідують звичайну школу, садочок. У нас нема чіткого графіка, як в інтернаті: сніданок, обід, вечеря. Уже привчила дітей, що вони можуть будь-коли прийти на кухню і взяти собі канапку чи печиво, якщо зголодніють. 

На початку, як зізнається Ольга Михайлівна, їй було доволі важко звикнути до нового побуту, адже готувати доводилося на 12 осіб.

– Якби не чоловік та донька, не знаю, як би з усім дала раду, – каже жінка. – У нас нема поділу на чоловічі та жіночі обов’язки. Микола готує не гірше за мене. На раз варю десять літрів борщу або супу, а в неділю наліплюємо близько 500 вареників. Дещо з’їдаємо самі, а решту даємо Оксані, Марійці та Христині з собою на навчання. Оксанка – студентка 4-го курсу Тернопільського медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, Марійка – другокурсниця Тернопільського національного економічного університету, а Христинка – першокурсниця Скалатського професійного училища. Тепер я так “набила” руку, що все встигаю і мені вже звично. Щоправда, трохи влітку важко, бо, окрім невеликої господарки, маємо ще два гектари городу. 

Жінка розповідає, що діти відповідно до свого віку допомагають їй на господарці, чергують на кухні.

– Діти уже порівняно великі: Іванко ходить до сьомого класу, Михась – до п’ятого, Оксанка – до четвертого, Павлинка – до другого, а Сашко – у дитячий садок, тож тепер вони – мої помічники, – усміхається жінка. 

Найбільше пані Оля хвилюється за те, щоб діти добре вчилися у школі, адже, на її думку, лише так можна в майбутньому заробити на шматок хліба.

– Діти у школі серед друзів бачать, як ми ставимося до них, вболіваємо за їхні перемоги та гарні оцінки, – каже жінка. – Діти відвідують музичні гуртки: Павлинка з Оксанкою грають на баяні, Михась – на трубі, Петро – на сопілці. Оксанці дуже важко дається навчання, тож з нею займається репетитор, з рештою даю раду сама. Щоправда, усі вони ходять до репетитора з англійської мови.

Усі вихованці кличуть Ольгу Михайлівну мамою. Найперше це слово вона почула від наймолодших, адже вони своїх рідних матусь практично не пам’ятають.

– Для мене тепер вони як рідні, за кожного хвилююся, стараюся дати їм усе найкраще, – каже “багатодітна” мати. – А вони, у свою чергу, віддячують любов’ю та усмішками. На свята я не залишаюся без подарунка, наймолодші дарують мені щось зроблене своїми руками. А як мене гарно привітали з Днем матері! Дітки нарвали квітів у саду та з букетиками в руках навперебій декламували віршики про маму. Що й казати, вони – моє щастя!..

simia 500
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі

Суспільство
Останній дзвоник відсвяткували у дистанційному режимі школярі на Тернопільщині. Зі школою попрощалося близько двох тисяч одинадцятикласників. Свято останнього дзвоника в онлайні відсвяткували усі тернопільські школи, – каже зз начальниця міського відділу освіти Ольга Похиляк. Оскільки Міністерство освіти і науки рекомендувало не проводити урочисті лінійки. «Щодо останніх дзвоників, ми рекомендували їх провести у дистанційному режимі. Усі школи Тернополя по...
Суспільство
Тернопільський став – окраса нашого обласного центру. Поруч з ним полюбляють прогулянки в різні пори року і тутешні мешканці, і туристи. Все ж, влітку став популярніший і через те, що починається пляжний сезон. Кореспонденти т1 цікавились, як до нього готують водойму.
Суспільство
Станом на ранок 30 травня в Тернопільській області за результатами досліджень методом ПЛР – за попередню добу виявлено 15 нових випадків захворювання на коронавірусну інфекцію. У 11 осіб виявлені антитіла до класу Ig G до вірусу SARS-CoV-2. Географія поширення нових випадків: м. Тернопіль (2 особи) Бучацький район (2 особи):• м. Бучач – 1• с. Стінка – 1 Підволочиський район (2 особи):• смт. Підволочиськ – 1• с. Старий Скалат – 1 Шумський район (4 особи):•...
Суспільство
Вже зовсім скоро настане найочікуваніша туристична пора року – літо. Саме на цей час українці, здебільшого, планують свої відпустки. Однак туристичний сезон 2020 року буде кардинально іншим, аніж у попередні роки. В умовах пандемії коронавірусу основним видом туризму стане внутрішній – подорожуючі відкриватимуть для себе рідний край. Деталі у сюжеті тв4
Кримінал
Тернопільською місцевою прокуратурою повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 367 КК України фізичній особі-підприємцю, що неналежним чином здійснив технічний нагляд за капітальним ремонтом дороги в смт. Велика Березовиця Тернопільського району. Про це повідомляє прес-служба прокуратури Тернопільської області. За версією слідства, під час виконання ремонтно-будівельних робіт дороги, вартістю 1 млн 370 тис грн у селищі поблизу обласного центру, службова особа не...
Суспільство
З 28 травня відновилася робота автобусів за маршрутом №32, які курсують до міського кладовища, що на Львівській трасі біля с. Довжанка. Розклад відправлення у будні: Вул. Львівська: 11:40, 12:40. Кладовище: 12:10, 13:10. Розклад відправлення у вихідні: Вул. Львівська: 11:40, 12:40, 13:40. Кладовище: 12:10, 13:10, 14:10. Увага! Розклади тимчасові. Про нові зміни буде повідомлено додатково.
Екологія
ПРИРОДА – ЦЕ ФУНДАМЕНТ,  з якого все бере початок Робота на землі насправді не така легка, щоби працювати на ній за копійки. А наш організм не такий могутній, аби годувати його неякісними продуктами. Приблизно таким принципом керується надзвичайно цікавий співрозмовник – господар із села Вільховець Борщівського району Василь Баранюк. Такий висновок він зробив, а також запровадив кардинально інші підходи до роботи одинадцять років тому, зайнявшись органічни...
Суспільство
Діти, які роблять набагато більше, ніж, здавалося б, можуть. У їхніх очах жага до життя, розвитку та пізнання. Вони випромінюють світло та любов. Цьогоріч у Тернопільському обласному навчально-реабілітаційному центрі 24 випускники. Діти закінчили навчання, будують плани на майбутнє. З нагоди закінчення навчального року вони записали зворушливе відео-подяку своїм вчителям. 10 дванадцятикласників і 14 десятикласників покидають назавжди стіни рідної школи. Во...
Кримінал
Відкрите викрадення чужого майна задокументували працівники Борщівського відділення поліції. 38-річний житель райцентру пограбував товариша.   Про злочин правоохоронців повідомив сам потерпілий. Чоловік розповів, що його знайомий під час словесного конфлікту  силою відібрав у нього гроші.   Злочину передувало розпиття спиртних напоїв. Підозрюваний прийшов в гості до  потерпілого. Разом випивали,  господар похвалився заробленою напередодні готівкою. Гість п...