• Головна
  • Гутисько. Штаб турецької армії, нечиста сила слід лишила та інші дива в піднебесному Опіллі на Тернопільщині (ФОТОРЕПОРТАЖ, ч. 2)
19:31, 23 вересня 2019 р.

Гутисько. Штаб турецької армії, нечиста сила слід лишила та інші дива в піднебесному Опіллі на Тернопільщині (ФОТОРЕПОРТАЖ, ч. 2)

Гутисько. Штаб турецької армії, нечиста сила слід лишила та інші дива в піднебесному Опіллі на Тернопільщині (ФОТОРЕПОРТАЖ, ч. 2)

Штаб турецької армії та меморіал півмісяця

Гутисько; на світанку наступного дня. Біостаціонар ще в тіні дерев. Проміння сонця лилось на поля, куди гутищани виводили пасти худобу. Як і прогнозував вчора плакучий міст-синоптик, день обіцяв бути сонячним і безхмарним.

Читайте першу частину: Гутисько. Дерев’яний хлопчик з сигаретою, орел розправляє крила та інші дива в піднебесному Опіллі на Тернопільщині



За «базою» тягнеться дорога до ще одного аркового моста над колією. Відразу за ним невелика церква. Куди їй бути великою, якщо в селі проживає менше ста людей? Зате арковий міст, колія і церква влились в єдиний пейзажний ансамбль.

За кількома коровами споглядає старший чоловік, обпершись на дерев’яну лемківську тростину.

– Купив кілька днів тому корову. Дивлюся, як вона буде поводитися. Бо два роки тому так само купив корову, не знаю звідки вона, як вперше випустив пастися, то вона як зірвалася на захід долиною, аж в Демні біля кахельного заводу чоловіки її спинили.

Він уже чув, що в селі є журналіст, який цікавиться селом. І при випадковому знайомстві серед поля здивовано дізнаєшся, що це Ярослав Тимошенко. Різьбярські вироби з дерева, орли і тростини, які виготовляються ним та його родиною продаються по всьому світу. Талантом різьбярів наділена вся  сім’я Тимошенків – двоє синів, Василь і Євген, та дружина Ольга.

 – Ви вже були на турецькому цвинтарі? – питає пан Ярослав. – Ходіть, спочатку я вам покажу, де був штаб їхньої армії.

Перейшли через колію біля біостаціонару на вулицю в село. Відразу за поворотом  нічим не примітне заросле подвір’я, хата стоїть пусткою. А дах на хаті уже просів. Та виявляється, що саме тут в 1916-1917 роках базувалося керівництво 19-тої піхотної дивізії Х
V-го корпусу турецької армії.



– Та хата стара. Їй може вже більше 150 років. Раніше була під соломою, то зараз черепиця. А вікна з того часу, як тут були турецькі офіцери, – розповідав пан Ярослав.

Загалом у Першу світову на теренах Бережанщини воювали близько 40 тисяч військових з Османської імперії. Різні історичні дані подають, що в Галичині загинуло в боях з російською армією від 10 до 25 тисяч турецьких солдат. Багато померло від поранень.



– Діло в тому, що до Першої світової війни ще не було винайдено пеніциліну, антибіотиків. Тому будь-яке поранення могло в солдата викликати зараження крові, – розповідав про турецький цвинтар Ярослав Тимошенко.  

Перед входом у Гутисько стояв турецький військовий госпіталь, казарми. Тут був тил, лінія фронту йшла по річці Золота Липа, це на 15-20 кілометрів на схід.



Турецьких солдат, що загинули в боях, ховали в сусідніх селах Підвисоке, Лопушня, а 80 офіцерів вищого чину спочивають в Гутисько.

Меморіал облаштували ще за Польщі, там навіть постійно стояла почесна варта. З приходом совєтів військовий цвинтар заріс бур’янами. Та на початку 2000-х за сприяння посольства Туреччини меморіал відновили. 



Гора Могила

Ще однією туристичною принадою Гутиська є Курянівські феномени. В селі їх називають скелями або чортовим камінням. Це два вапнякових камені, величиною у двоповерховий будинок.

Вік феноменів сягає в міоценову епоху (понад 10 мільйонів років тому). Як вони з’явилися, Індія лише почала свій рух на Євразію, Гімалаї були на рівні Поліських низин, Європа не мала Альп, бо Африка була далеко. А поблизу Гутиська дві високих скелі вже стояли .

Народний фольклор розповідає, що каміння з’явилися у той час, коли в Рогатині була велика розпуста. Наказав Бог чортам засипати землею Рогатин. Несли вони землю, змучилися та й сіли відпочивати на ті скелі. Так залишився там відбиток лапи одного дідька. А землю до Рогатина чорти не донесли, бо перші півні заспівали. Залишили вони після себе гору землі поблизу міста, яку так і назвали Чортова. Її добре видно з траси, якщо їхати з Бережан до Рогатина.

 Від Гутиська до Куренівських феноменів близько двох кілометрів. Щоб скоротити шлях можна піти через поле попри ще один природній останець. Це невисока гора, яку називають Могилою.



Від підніжжя до верхів’я висота Могили близько 40 метрів. По ширшій стороні діаметр гори близько 200 метрів, а вужча сторона має може 100. Могила самотню виглядає в полі, якщо дивитися на неї з висоти Голиці. Гора схожа на курган, наче сюди теж невідомі сили купу землі наносили.

Курянівські феномени і велетенський слід

Куренівські феномени знаходяться в лісі. Їх з поля зовсім не видно. Могила є лише орієнтиром для того, щоб не збитися з напрямку.

Навпроти неї через поле є дорога до рідколісся на Голиці. Впізнати, що не збився зі шляху, можна по знаку, який вказує на газову трубу.

Десь неподалік б’ється солодке джерело. Вода з-під Голиці має солодкуватий присмак. Якщо це все перестріти, значить, правильно обрано напрямок до чортового каміння.

Та коли все ж таки згубився в полі, тоді вже краще добратися до траси Бережани-Рогатин і звідти шукати. Від траси є дорога на кам’яний кар’єр. З неї слід повернути на лісову дорогу, що тягнеться серпантинами в глиб Голиці.

Ця лісова дорога проходить по краю лісу.

Піднявшись вгору, зір захоплює синя далечінь в сторону сіл Демня і Підвисоке. Тут відчуваєш, що Опілля схоже на Малі Карпати.


Поблукавши серпантинами, потрапляєш в буковий ліс. Він позначений вказівним знаком «Ботанічна пам’ятка природи «Бережанська Буччина». Через десять метрів наступний вказівник «Геологічна пам’ятка природи «Курянівський феномен». Під ними залишки окопів Першої світової. Вище знаків і окопів – бачиш скам’янілі німі велетні.



На тих вапнякових брилах за народною легендою відпочивали чорти.

Чи нечиста сила тут буває важко сказати, а от людський дух на корі дерев помітно. По буках навколо скал чимало відпочивальників залишили написи типу «тут був я, Коля, Вася». Найстаріший напис датований 1986 роком, найновіший про Олю – 2018-ий.



Та все ж «відбиток» великої лапи помітний і на камені. П’ять пальців, долоня, зап’ястя – справді схоже на слід велетенської тварини, адже довжина від «великого пальця» до «зап’ястя» близько трьох метрів.  


Дизель-поїзд крізь арки піднебесного Опілля

Ну все, побачили. Назад вертатися легше. Дорога вже відома, орієнтир-гора Могила видніється здалеку, Гутисько теж.

Аж шкода вертатися, бо Опілля на Тернопільщині швидко в себе закохує. Куди б не глянув – у всьому краса: лемківська культура, орли розпустили крила, срібне джерело, арки-мости, запаморочлива історія в піднебесній долині та привітні люди.

Так, до речі, щоб добратися в Тернопіль чи з Тернополя сюди, не пошкодуйте часу, не посоромтеся проїхатись дизель-поїздом.



Крізь вікна вагону ви роздивитесь панорами Опільської височини та її долин. По дорозі вам люди розкажуть про Підвисоке, про Мечищів, про Шибалин  та Золоту Липу. Там свої легенди і перекази.

Та й що цікаво, Мечищів знаходиться в підніжжі гори Попелихи – найвища гора в Тернопільській області і друга за висотою всього Поділля. Шибалин в підніжжі гори Лисоня, яка стала
знаною на як місце героїчної слави Українських Січових Стрільців. Золота Липа – уславлена річка Гологорами, Бережанами і Дністром.  

Та це вже зовсім інші історії…    

Автор тексту і світлин: Назарій Наджога

Чорно-білі світлини турецької армії надав Ігор Мельник з Бережан та Ярослав Тимошенко з села Гутисько

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Гутисько #мандри #Опілля

Коментарі

Оголошення
live comments feed...