20:00, 27 грудня 2012 р.

Тернополянка оздоблює декупажем ялинкові прикраси і… унітази (фото)

Поруч із пензликами та фарбами, сотнями серветок і репродукцій картин та світлин на робочому столі тернопільської майстрині художнього декорування Галини Шляхти «сусідять» електродриль, шліфмашинка та електролобзик…

Тендітна жінка вправно висвердлює отвори для кріплення гачків, відчищає від іржі наждачним папером старовинні праски, гасові лампи і станини раритетних швейних машинок. А перед Новим роком у її майстерні панує справжня казка — десятки новорічних кульок, виконаних у техніці декупажу, пляшки з шампанським із мистецьким «обличчям» та найрізноманітніші новорічні сувеніри.

Почала творити через… фінансову кризу

Лише три роки тому Галина Шляхта відкрила у собі талант до декорування. А причиною стала, як не дивно, фінансова криза. Після закінчення Тернопільського приладобудівного інституту (нині — ТНТУ ім. І. Пулюя) жінка виховувала двох доньок, якийсь час займалася підприємницькою діяльністю, однак фінансова криза несподівано кинула виклик. Багато хто у важкі моменти опускає руки, а Галина відкрила у собі творчі здібності.

— Мені завжди хотілося щось робити власноруч, — розповідає жінка Новій Тернопільській газеті. — Змалечку я сиділа біля дідуся-столяра в майстерні і всотувала його любов до праці. Дідусь, виходець із Польщі, мешкав у Збаражі й мав славу доброго майстра — виготовляв меблі, паркет, вікна та двері. «Ази» дідусевої науки назавжди закарбувалися у моєму серці. У шкільні роки я самотужки навчилася технікою макраме плести панно та килимки, щоразу шила нові шторки. Навіть не знаю, чому обрала після школи спеціальність інженера, мабуть тому, що добре вчилася і, відповідно, вибирала «серйозний» напрямок. Мені тоді і в голову не приходило, що можна займатися тим, що до душі. Саме криза стала переломною у моєму житті. Залишившись без роботи, я почала читати різну літературу з декорування і захопилася цим.

Найперше, що захотілося Галині, — самотужки оформити дачу в стилі кантрі. А цей стиль відповідно передбачає наявність старих речей, так би мовити, з історією. Галина шукала для будинку не просто старі речі, а речі рідних їй людей — торшер однієї бабусі, праска іншої. Хотілося, щоб у її доньок залишилася згадка від кожного з предків. Саме це спонукало до реставрування старих речей, а потім і створення нових в стилі ретро. За якийсь місяць стара заржавіла швейна машинка Zinger стала, як нова, навіть із золотистими оздобленими смужками та написом, які аматорка виконала власноруч.

Нове життя старим речам

Перші успішні спроби надихнули Галину до подальших пошуків. На одному диханні вона виклала мозаїчну рамку для дзеркала, а потім із донькою оздобила камін мозаїчним малюнком із камінців.

— Я захоплююся мозаїкою, але це складна копітка техніка, тому наразі шукаю вчителя, який би допоміг мені освоїти усі її тонкощі, — продовжує Галина. — У мене досі в спальні стоять ящики битої плитки, кольорового скла, у майстерні «чекають» плиткорізи, кусачки, склорізи. Звичайно, мені далеко до мозаїки високого рівня, як, скажімо, ікони в храмах — це справді дуже красиво, але й затратно, адже смальта — кольорове скло, виплавлене при дуже високих температурах, для початківця — матеріал дорогий і вчитися на ньому немає сенсу. Для мене більш доступна звичайна плитка, бо у будівельних магазинах без проблем можна задешево придбати шматочки плитки та скла.

Галині довелося припинити таку працю, коли вже рідні просто не могли переміщатися по квартирі, бо усюди на підлозі були фрагменти мозаїчних робіт.

Друзі й знайомі майстрині знають, що вона закохана у старі речі, тому приносять їй додому все, що завалялося в них на горищі чи в підвалі. Жінка надає таким речам нове життя.
— Спершу я реанімую раритети, тобто забираю будь-які ознаки старіння і псування, — усміхається Галина, — а потім наповнюю їх новим змістом. У моїй майстерні «гостювали» праски, глечики, тарілки, настільні та гасові лампи, валізи… Саме техніка декупажу дає тут широкі можливості для роботи. Спершу готую основу виробу, на метал наношу антикорозійну фарбу, на дерево — грунтовку, потім фарбую, далі наклеюю серветку чи малюнок і лакую. На оздоблення однієї речі йде щонайменше тиждень, адже кожен шар лаку мусить добре висохнути, а таких шарів має бути, як мінімум, 15, а то й 40.

Унікальні ноутбук та… кришка унітаза

Для декупажу майстриня використовує спеціальний декупажний папір, рисові карти, схожі на єгипетський папірус, серветки, а також роздруківки репродукцій картин відомих художників та ретросвітлини, які за допомогою спеціальної техніки переносить на потрібний предмет. Родзинкою оздоблень є тріщини, або професійною мовою, кракелюр, яким можна декорувати будь-які предмети під старовину, і не обов’язково у поєднанні з декупажем.

Якось тернополянин побачив роботи Галини і, захоплений її майстерністю, попросив оздобити ноутбук у подарунок своїй коханій. Нещодавно знайомі принесли на «реанімацію» казанок, а ще чекає своєї черги кришка від швейної машинки. Для себе, як зізнається жінка, нині рідко робить якісь речі, бо не вистачає часу, однак такої раритетної кришки унітаза за мотивами картини відомої англійської художниці Джозефіни Уолл з морською тематикою в стилі фентезі, як у її помешканні, немає більше ні в кого! Пильно приглядаються до маминих робіт і переймають досвід і її доньки Богдана та Оксана.

— На свято Миколая знайомі замовляють у мене сувенірні санчата, в які можна покласти цукерки чи невеличкий подарунок для дитини, а в новорічну ніч їх можна використати як підставку для шампанського, — розповідає Галина. — На новорічні свята до мене в майстерню навідуються тернополяни, аби вибрати ялинкові прикраси, однак не усі розуміють, що ручна праця — це не китайський ширпотреб, який хоч і вдвічі дешевший, але без душі… dekupaj4