Боявся отримати кулю від своїх: моторошна відвертість ВІЛ-інфікованого про його службу добровольцем в АТО

Василь пішов на війну, бо був переконаний - втрачати йому немає чого. Одна з причин такого настрою - ВІЛ-позитивний статус. Він воював у добровольчому батальйоні.

До Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом, що відзначається 1 грудня, ексдоброволець поділився з BBC своєю історією на засадах повної анонімності.

Василь - несправжнє ім'я ветерана.

З 2011-го він знав про те, що є носієм вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ).

Після того, як довідався про свій діагноз, пережив неприйняття матері, самотність і відродження надій завдяки ефективній терапії.

Ветеран АТО пояснив, чому саме на фронті існує небезпека виникнення епідемії ВІЛ/СНІД, гепатиту та туберкульозу.

На його думку, в Україні цю проблему досі не визнали.

Ось його одверта розповідь.

"Знайти і знищити": вчені розповіли про новий метод лікування ВІЛ Тривалість життя людей з ВІЛ зараз "майже нормальна" Секс, кохання і я сама: чого мене навчило життя з ВІЛ "Я не відчував страху"

Мій ВІЛ-позитивний статус сильно вплинув на рішення йти воювати. Але була й певна спонтанність.

Я відчував провину, злість після того, як на фронті вбили мого друга. Йому ще не було й 30 років. Він жив за пару кварталів від мене.

До війни в мене був бізнес. З її початком замовлення почали падати. Перед від'їздом на війну я роздав усі свої цінні речі.

На фронт мене збирали знайомі з моєї групи людей із позитивним ВІЛ-статусом. У цій нашій групі були волонтери, що допомагали не лише мені, але й іншим військовим. Люди об'єднувалися, розуміли, що всім нам жити в одній країні далі.

У моїх діях на війні був фаталізм. Я не відчував страху... Але згодом захотів жити.

На війні я зробив вчинок, який потім назвали "подвигом". Зміг врятувати майно ЗСУ, яке захопив противник. Міг діяти відчайдушно просто на очах у сепаратистів. Вони були розгублені - просто не очікували такої нахабності.

Спочатку у моїх діях на війні був фаталізм. Я не відчував страху, бо думав, що мені нема чого втрачати.

Але згодом захотів жити.

Я пам'ятаю момент, коли прокинувся в прифронтовому шпиталі. Ми були на чергуванні перед тим. Я мав піти погрітися в машину. А хлопець, що грівся всередині автівки переді мною, попросив ще трохи там посидіти.

У ці хвилини туди влучив "град". Ті, хто були в машині, загинули на місці. Замість мене.

А я після цього прокинувся в лікарні. Відтоді діяв обережніше, став упевненішим у собі, у мене посилилося почуття помсти за загиблих товаришів. Я не дозволяв собі більше жодного нехлюйства чи незібраності.

Лежачи в шпиталі, проаналізував своє життя.

Усвідомив, що в житті все відбувається не просто так. Я для чогось ще потрібен.

Після війни зайнявся здоров'ям, зустрів свою майбутню дружину.

Знав лише командир

Я служив у добровольчому батальйоні. Добробат - це як сім'я. Тільки завдяки цьому ми могли перемагати.

Довідку про свій статус я одразу знищив. У мене не було часу пояснювати, що там у мене, чому, як.

Мій командир знав про мій статус. Він поставився до цього як офіцер. Прийняв мене таким, яким я є.

Він мене попросив перед кожним боєм на лівій руці робити напис B20 на випадок поранення. У такий спосіб я міг попередити парамедиків на фронті, що в мене є таке захворювання.

Парамедик носить латексні рукавички. Якщо він чи вона проштрикнули б осколком рукавичку, то відбулося б пряме зараження. Є всього три шляхи поширення цієї інфекції: кров, сперма й материнське молоко. Інших способів немає, зокрема ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом.

У підрозділі, де воював, про свій ВІЛ-позитивний статус "морозився".

Нікому про нього не говорив, тому що 90% моїх побратимів довелося б розжовувати, що це таке - ВІЛ/СНІД. А на руках в усіх була зброя. Я не хотів отримати кулю від своїх за це, бо втратив би повну довіру до себе.

Розумієте, у людей був би страх їсти зі мною з одного посуду, спати поруч.

Коли на фронті я іноді відходив в сторону й випивав ліки, побратими думали, що на чомусь "сиджу". Але скуплюсь і не ділюся з ними.

Коли наш батальйон почали вводити в структуру силового відомства, зрозумів - медкомісію не пройду.

Повія за їжу

На фронті можуть бути цілі вогнища епідемії ВІЛ/СНІД, але це нікого не цікавить.

У половині випадків за секс на фронті розраховувалися їжею.

Людей на фронті в любовних справах поєднувала одна-єдина купюра в 200 грн. Саме стільки коштували послуги секс-працівниці в прифронтовому містечку. От вам і всі стосунки між чоловіком та жінкою.

У половині випадків за секс розраховувалися бартером. Презервативи купували найдешевші в найближчому кіоску. Якісні туди ніхто не завозив.

Невже ми розлюбили безпечний секс?

Добровольці вживали різні стимулятори, щоб витримувати по вісім безсонних ночей поспіль і постійний стрес війни: амфетаміни, енергетики, кофеїн. Так 70% часу. Уявіть собі, чи буде людина в такому стані на війні заморочуватися тим, щоб у неї був безпечний секс із повією за 200 грн? Половина людей себе сприймали як смертники. Могли думати: "А може, це в мене останній раз із жінкою?"

Ті жінки, які пропонували свої секс-послуги на війні, також не переймалися тим, що можуть заразитися. У декого з них на очах загинули рідні. Їм не було куди їхати й не було що їсти. Поруч із фронтом є багато голодних людей, готових за гроші робити що завгодно. І дехто цим користується.

Коли в мене побратими просили: "Дай сотку, не вистачає зняти проститутку", - я не давав їм гроші.

Читати їм лекції про те, що можна заразитися чимось, сенсу не було. Я міг навіть на горілку давати, бо розумів: у людини перенавантаження, потрібно швидко розслабитися. На повію - ні.

ВІЛ СНІД АТО
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Поки ще ніхто не оцінював
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував
Суспільство
Арт-годину для вихованців спеціалізованої школи імені Ігоря Герети влаштували у Тернопільській обласній бібліотеці для молоді. Діти працювали над шедеврами відомої мисткині Марії Приймаченко. «Марія Приймаченко. Народний примітив світового рівня», – арт-годину під такою назвою організували у Тернопільській обласній бібліотеці для молоді. Школярі зібралися у секторі мистецтв бібліотеки. «Зустріч була присвячена українській народній майстрині «наївного мисте...
Суспільство
У сусідній області відлучений від церкви священик Василь Ковпак постриг у монахині молоду дівчину з Рясного. Обряд провели у церкві святих апостолів Петра і Павла по вул. Лукасевича на околиці Львова. Як інформує "Zahid", про церемонію стало відомо після того, як запрошений на подію весільний фотограф опублікував свій репортаж з Рясного. Судячи з його фотографій, церемонія багато в чому нагадувала звичайне весілля. Репортаж із постриження монахині фотогра...
Пригоди
Чортківським ВП ГУНП в Тернопільській області встановлюється місце знаходження безвісті зниклої мешканки Тернопільщини. Як інформує пресцентр Національної поліції, громадянка Фіял Олександра Богданівна ,1968 р.н., є жителькою міста Чортків. При наявності будь-якої інформації про можливе місцезнаходження Філя О.Б., просять повідомляти за номером телефону 0673507180, 2-12-45 або на лінію 102.
Суспільство
Цього року українські заробітчани перерахували з-за кордону додому 9,7 млрд доларів. Як інформує "ТСН", такі дані за січень-жовтень на брифінгу повідомив заступник голови Нацбанку Дмитро Сологуб. "Щодо приватних переказів з-за кордону, наразі актуальна цифра за 10 місяців - це 9,7 мільярда доларів. Це майже як минулого року: тоді було на 7% нижчою. На кінець року ми очікуємо 11,5 мільярда доларів", - сказав Сологуб. Заступник голови НБУ пояснив, що така те...
Суспільство
В середу, 11 грудня, 19-річна студентка вийшла з дому та не повернулася.   Оперативники Управління карного розшуку та Тернопільського відділу поліції місце знаходження зниклої дівчини встановили.   За час відсутності об’єктом злочинних посягань вона не стала.
Культура
12 грудня у кінотеатрі "Сінема Сіті" відбудеться допрем’єрний показ комедії "Мої думки тихі". Стрічку представить глядачам творча група: режисер Антоніо Лукіч та виконавиця однієї з головних ролей Ірма Вітовська. Події стрічки відбуваються на Закарпатті. Зазнавши безліч невдач у роботі та особистому житті, молодий звукорежисер фрілансер із Києва Вадим отримує шанс розпочати все спочатку. Просте завдання – записати голоси закарпатських тварин – може стати й...
Суспільство
Пpoкypaтypoю oблacтi пoвiдoмлeнo пpo пiдoзpy вoдiю aвтoпoїздa, який y м.Чopткiв здiйcнив нaїзд нa пiшoхoдa вaнтaжним aвтoмoбiлeм y жoвтнi цьoгo poкy. Вcтaнoвлeнo, щo 4 жoвтня 2019 poкy вoдiй aвтoпoїздa, в пopyшeння вимoг ПДР Укpaїни, нe мaючи пocвiдчeння вoдiя нa пpaвo кepyвaння тpaнcпopтними зacoбaми вiдпoвiднoї кaтeгopiї, здiйcнив ДТП y м.Чopткiв. Нaближaючиcь дo пepeхpecтя з вyл. Шeвчeнкa дo вyл. Нeзaлeжнocтi, вoдiй, кepyючи тeхнiчнo нecпpaвним aвтoпoїз...
Пригоди
20 днів пошуків: 15-річного Віктора Груб'яка, що зник на Тернопільщині, досі не знайшли. Поліцейські кількох районів, працівники спецпідрозділів та ДСНС, кінологи з собаками, а ще рідні та односельчани вже три тижні розшукують Віктора Груб’яка. Хлопець жив у селі Золота Слобода Козівського району. 21 листопада неповнолітній пішов на святкування празнику у сусіднє село Вівся, там його і бачили востаннє. На сьогодні місце перебування хлопця невідоме. Будь-я...
Екологія
Оригінальні чобітки для подарунків, загадкові гномики, різдвяні будиночки, святкові композиції та підсвічники, ялинки виготовляє збаражанка Юлія Рихліцька. Рідзво та Новий рік – улюблені свята жінки, тож створює сувеніри і прикраси саме для цієї пори. Пише Наш День. – Я почала займатися хендмейдом близько восьми років тому, – розповідає Юля. – Вивчала різні техніки з допомогою інформації та роликів в інтернеті, робила композиції з живими квітами і цукеркам...