Тернопільські паркани переймають роль народної трибуни

 Писати на парканах – вкрай некультурно, це, як то кажуть, в жодні ворота не лізе. А от читати… теж справа не з благородних. Іноді доводиться ховати очі, минаючи черговий графічний «шедевр» на фасаді рідного будинку. Погодьмося, написи у несанкціонованих місцях не прикрашають ці місця, а викликають справедливе невдоволення, а часом – і міліцію.

Втім, аналізувати записи на маргінесах буває досить пізнавально. Не тому, що одразу стає зрозумілим, хто така Свєтка з четвертого під’їзду, що Саша кохає свою Мишку, а “хлопець 13 років років шукає номральну дівчину 12-13 років для серйозних стосунків” (авторських стиль збережено), ні…

Вони показують своєрідний, але яскравий зріз суспільства. Шанси бути увіковіченими у фарбі мають лише найрадикальніші та гостроактуальні думки. Прогулянка “файним містом” дозволила нам їх систематизувати та класифікувати.

“Реклама” давно вже перестала бути мистецтвом пропонувати товари і послуги, простим інструментом маркетологів, реклама стала нашим середовищем існування. В програмі телепередач давно пора зазначати: “з 11:00 до 13:30 – демонстрація рекламних роликів із перервою на художній фільм”. Тільки-но вимкнеш інтернет з анімованимибаннерами, вийдеш на вулицю – тут тобі і плазмотрон, і “біг морди”, і цілі аплікації з реклам на стовпах, не встигнеш отямитися – і вже повні пригоршні флаєрів, листівок та візиток. Не гребує реклама й такими примітивними методами, як письмо на асфальті. “Чистка пір’я і подушок”, “Виведення шкідників” та – уявіть собі! – послуга із нарощення нігтів! – про все це білими буквами кричать доріжки парку “Топільче”. Здибати там можна і дивну нотатку “собачий парк”. Цікаво, хто так помітив свою територію? Всі загадки врешті-решт стають очевидними, як це було із тернопільськими “вішалками” і незрозумілою абревіатурою “ЗВЗ”.

Проте до адрес сайтів та всіляких пропозицій на кшталт “продаю-ремонтую” люди ставляться не дуже позитивно, воліючи читати щось таке, що змушує мозок працювати, наприклад…

“Філософські” написи за тематикою градуються від екзальтовано-релігійних до громадянсько-правових. Автори застерігають мешканців рідного міста, що “вічність скоро” і “покайся”, доки не пізно! Проникаючи у суть теперішньої міжнародної ситуації, на світ з’являються лозунги “Мир-націям, війна – корпораціям” та “взаємодопомога – фактор еволюції”.

“Політичні” гасла також різноманітні за своїм характером. Тут і відкрита симпатія чи антипатія до окремих героїв сучасності (“Цушко -герой”, “Свободу Тимошенко”, “Волю Павличенкам!”) і оцінки перебігу подій, вказівки та рекомендації до дії, як, на приклад, “Брати, до зброї”, “Бойкотуй вибори” чи протилежне йому “Твій голос – твоя свобода”. Ці анонімні речники соціуму переконують, що “Нова влада – не вирішення ваших проблем, влада– одна з них”, “Влада – ворог народу”, а “політики та церковники ****ь і калічать наших дітей”…

“Націоналістично-патріотичні”. Враховуючи специфіку тернопільського краю, таких написів чимало. Для більшої переконливості вони супроводжуються трафаретними портретами Бандери та Шухевича. Як шкода, що “писаки” не знаходять кращого способу висловити свою повагу та захоплення країною, її синами, аніж нашкрябане кривою рукоюу брудному провулку “Слава Україні”, “Слава героям УПА”. Чи зовсім неоднозначне «Наслідуй героя», яким можна “милуватися” в районі центрального ринку? Невже автори цього лозунгу переконані, що Бандера чинив саме так: бігав із балончиком з фарбою під покровом ночі і паскудив стіни?

“Романтичні”. Недалеко від радикалів-політиків чи філософів утекли тернопільські закохані – вони ж – практично божевільні. І серед них – ті, хто вирішує зізнатися у своїх почуттях усім перехожим, дарма що із нез’ясованих причин пише ім’я обраниці з маленької літери. “Кохаю Танюшку”, “Люблю Оксану” – ці написи були б зворушливими, проте, на відміну від написаного фарбою на асфальті, у наш час почуття такі нестійкі до випробувань! Універсальне “Сонце, я тебе кохаю” “радує” всіх відвідувачок парку Шевченка, але те ж саме, тільки з підписом “твій Лесик” пробуджує у кращому випадку – заздрість, у гіршому – бажання надерти Лесику закохані вуха.

Тернопільські паркани перетворюються на палімпсести, де на один “культурний” шар накладається інший, ще більш “культурний”. Автори графіті не гребують корегувати та доповнювати одне одного… Так “я тебе кохаю” трансформується у “я тебе жахаюсь”, а “герої” змінюють сексуальну орієнтацію. Та, відверто кажучи, усім їм бракує не те щоб клепки у голові, а оригінальності, строкатості, нестандартного підходу… Нікого не здивують монотонні різнокаліберні літери. Пора вже переймати передовий досвід своїх колег із-закордону, де популярності набрало “екологічне” графіті з моху.

У порівнянні із попередніми роками, здається, останнім часом написів поменшало. Хулігани отримали заміну стінам цегляним – стіни електронні. Економлячи фарбу та зусилля, весь свій нагатив можна зливати прямо на сторінку користувачам мережі, відсіюючи, таким чином, “нецільову аудиторію” в обличчі бабусь та поважних дядьків. Анонімність збережено і все – за законами жанру… Однак такій творчості не вистачає “епічності”.

Тернопільська молодь не підтримує захоплення своїх ровесників від замурзаних парканів. “Я відверто не розумію, хто може таким займатися. В людей немає жодного уявлення про культуру, поваги до мешканців міста, до праці будівельників… От гарно пофарбують будинок, приємно глянути. Вже за день там з’являється черговий “шедевр”, а за місяць – фасад весь в різнокольорових клаптиках, бо це ж треба якось замальовувати! Хай би собі краще на лобі понаписували!” – обурюється тернополянка Наталя. Здається, є певна категорія вуличних писак, яким руки чешуться спаплюжити чисту поверхню споруди сороміцькими написами, які більше ні в кого, крім самих авторів, захвату не викликають. Є й ті, хто не знаходять іншої можливості поділитися своїми політичними переконаннями, громадянською позицією…

Хтось вважає це чудовою можливістю сказати “Доброго ранку, киця!”.

Та коли вже паркани попрощаються із роллю народної трибуни? Їм же за це не доплачують.