"Хто помре, з його фуфайки відрізають рукав": 91-річний художник з Тернополя про жахіття заслання до Сибіру (ФОТО)

"Збереглася ікона, яку брали у заслання до Сибіру. Добре, що ще на вулицю ходжу у 91 рік. Це від матері. Вона прожила сто з половиною років. Батько помер у 75. Треба ходити, тоді кров циркулює. Бог мені подовжує життя, бо я нізащо був висланий у Сибір. Це як компенсація",- розповідає Ярослав Омелян 91-річний художник і громадський діяч.

Як повідомляє "Країна", Ярослав Омелян народився 1 січня 1929-го в селі Мшана Городоцького району на Львівщині. Брат Осип був в УПА, загинув. Два роки вчився в училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша. У травні 1950-го разом із матір’ю вивезли до Сибіру. На засланні був до 1959 року в Іркутській області. Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові 1969-го. Працював художником, оформив до 50 книжок. Робив ілюстрації для газет. Заслужений художник України. ”Свої сибірські картини планую залишити в музеї. Портрети родини, обличчя сибіряків”. Удівець. Має сина, внука і правнука.

"Малим хотів знати, звідки Сонце береться. Бо, як заходило, я бачив. А вранці прокидався – вже було. Встав о третій ночі. В одній сорочці пішов за стодолу. Сів собі, холодно – зуб на зуб не попадає, але дочекався, коли зійшло Сонце. Здавалося так близько, вилазить з-за горбочка. Постояв, доки повністю викотилося. Пішов до хати.

Малим зі ставу йшов додому. Вже темно було. Йду дорогою, а там верба збоку. На відстані здалося, що горить. Я підійшов, рукою доторкнувся – не пече. А це порохно. Верба стара, гарна, порохнява. Відламую кусок, беру за пазуху й біжу додому. Поставив коло образа те порохно. Воно ввечері в хаті світилося.

1950 року нас із матір’ю вислали до Сибіру. Тато був у тюрмі. Брат Осип – в УПА, там і загинув. Це був травень. Я вчився на другому курсі у Львові, в інституті прикладного декоративного мистецтва. Мене щось ніби послало додому. Відчув, що хочу поїхати. Мав переночувати і рано назад на навчання.

"Хто помре, з його фуфайки відрізають рукав": 91-річний художник з Тернополя про жахіття заслання до Сибіру (ФОТО), фото-1
"Хто помре, з його фуфайки відрізають рукав": 91-річний художник з Тернополя про жахіття заслання до Сибіру (ФОТО), фото-1

Люди знали, що буде вивіз. Мати пішла до сусідки ночувати. А я вдома лишився. Серед ночі стукають у вікна, у двері кагебісти з понятими. Прожектори світять на мене в ліжко через вікна. Я проснувся. Вони вибили шибу і кричать: “Руки вверх”. Я сів, підняв. Поламали двері.

Я мав посвідчення студентське. Сказали: “Ви арештовані. Поїдете в тюрму. Маєте пів години. Збирайтеся, беріть, що хочете”. Мати прибігла на подвір’я. Вони і її скрутили.

Ми взяли перину, подушку, якийсь одяг, хліб, і мати зняла образок – Матір Божа з маленьким Ісусом на руках. То репродукція, простенька ікона. Маю її досі. Синові передам.

Ми з тими клунками на машину – і до Львова в тюрму. Були там вісім чи десять днів. Речі забрали, покидали їх у костел, де раніше монахині були. Людей багато. Ледве знайшов наші клунки під сподом.

Потім нас посортували. Далі – в машину на львівський вокзал, і в Сибір. Вислали навічно.

Мати була кравчинею. Мала два класи школи. А тато все життя в полі. Закінчив чотири класи. Мав добру пам’ять. Текст міг раз почитати – і запам’ятав. Служив в австрійській армії. Знав німецьку й польську мови. Воював в Італії. Потрапив там до полону – ще й італійську вивчив. Коли Австрія розпалася, полонених відпустили.

Тато в радянський час відсидів у тюрмі. Був головою кооперативу у своєму селі і ще у двох сусідніх. Прийшла жидівка – я кажу “жидівка”, бо за Польщі ніколи не говорили “євреї”. Жид – це житель ізраїльської долини. Не образа. Та жидівка була ревізором. Знайшла акт, який тато зробив продавцю в тім селі. Він казав йому:

“В тебе 750 рублів недостачі. Тебе заарештують – і підеш у тюрму. Продай корову і доклади ті гроші. Бо буде біда”.

Тато зробив акт і лишив на полиці. А та побачила, забрала. Тата віддали під суд за те, що приховав недостачу. А то вже час пройшов, відколи робили ревізію, той продавець оплатив, чого бракувало.

У львівській тюрмі я малював. Зобразив людей, які на подвір’ї якийсь хліб сушили на багатті. Кагебіст побачив і забрав ті малюнки, а мене сильно злупили. У кімнаті нас було до 20 чоловік – жінки, діти, чоловіки. Відчиняли двері тільки в туалет чи митися.

Потім нас загнали у вагон-товарняк, там було, може, 10 сімей. Полиці робили, щоб можна було лежати й сидіти. Три дні їхали. Там, де двері, була щілина. Чоловіки могли справлятися крізь неї. Але ж у вагоні діти, жінки. Хтось мав посудину. Люди з одягу і коців, покривал зробили туалет. Як уже були далеко від дому, приносили на вагон відро води і відро їжі.

Я опинився в Якутії, Іркутська область, Мамсько-Чуйський район. Там є річки Вітім і Мама. Між горами – природний майданчик, там було селище Мама. Ми його називали Мачуха. Як спецпоселенці, щосуботи мали відмічатися. Жили в бараках по чотири-п’ять сімей у різних кутках. У мене є малюнки звідти. Пічками-буржуйками опалювали. Чайник можна було погріти. Лягали одягнуті. Рано вставали.

Матері було 52 роки, як нас вислали. Її не брали до роботи. А завклубом хотів найняти жінку, бо в нього була мала дитина. Тоді жінка в декреті була до місяця, а потім ішла на роботу. Він побачив нас із матір’ю, каже: “Чи згідні йти до мене, дам вам кімнату?” Він мав гарну сибірську хатку. Але там ми навіть не перезимували.

Мене викликали, хотіли записати в сексоти. Зайшов у кімнату – темно. Потім світло вмикається, нікого не бачу – в очі світять. І йде розмова. Так наче десь ззаду. Кажуть, щоб працював із ними. Я сказав, що не буду сексотом, тим більше говорити щось погане про людей. Світло погасло, мене побили й викинули на вулицю.

Сексот передавав начальникам, що хтось щось сказав на радянську владу. Набрехати міг. Будь-яку людину можна було посадити в тюрму.

Мене більше не кликали. Але одразу нас відправили за 240 кілометрів на північ – на рудник Чуя. Це тайга. Літаком-кукурудзником завезли туди. На річці чекав кінь, який човен тягнув. Ми мали перину й подушку. Посідали в той човен. Фірман вів коня 10 кілометрів, майже цілий день. На руднику видобували слюду. Тисячі кілометрів нікого нема. На Чуї ми жили в халупках – одна або дві кімнатки. Там одну або дві сім’ї поселяли.

"Хто помре, з його фуфайки відрізають рукав": 91-річний художник з Тернополя про жахіття заслання до Сибіру (ФОТО), фото-2
"Хто помре, з його фуфайки відрізають рукав": 91-річний художник з Тернополя про жахіття заслання до Сибіру (ФОТО), фото-2

Малюнки тушшю та фломастерами художник Ярослав Омелян почав робити 1959-го, коли повернувся із Сибіру. Там був у засланні разом із матір’ю дев’ять із половиною років. Малював лише простим олівцем

Документів не мав. Тільки посвідчення, що спецпоселенець. У таборах були страшні умови. Чекали, коли хтось помре, щоб із нього одяг стягнути. Ноги завивали шматами, бо взуття порвалося. З фуфайки покійника відрізали рукави – то вже був чобіт на ногу. А померлого викидали. За ніч його звірі тягнули і з’їдали. Це вже потім почали давати якийсь одяг.

Люди жили єдиною надією, що все так не буде. Мусить бути якийсь кінець.

Робив землекопом, вантажником. Припливав корабель, стояв тиждень — і треба було розвантажувати. Берег високий, транспортери знизу тягнули ті речі. Але з корабля треба винести, до бараків занести, до складу.

Закінчив куси шоферів, їздив вантажною машиною. Возив дрова по ріці. Навесні вода появлялася, колеса до половини – у воді. Глибина ріки 30 метрів. Багато провалювалися. Без вантажу не так страшно. У мене було провалилося останнє колесо. Вибрався. А коли під лід іде машина з вантажем, треба втікати. Бо затягує.

Бувало, голодний був по три дні в дорозі. Там всюди тайга. Десь через 3–5 кілометрів є будки-зимовища, поряд слюду добувають. Кедрові горіхи є. Влітку в лісі маєш, що поїсти. Але треба мати маску, бо комарня страшна – лізе, кусає.

Через пів року звик, що я сибіряк. Змирився, що звідти не виїду. Було цікаво подивитися, що то за край, як люди там виживають. Спивалися самогонкою. Літаком або теплоходом привозили їм 200-літрові бочки зі спиртом. Насос стояв, і скільки треба – прошу дуже. Викачали відро, пиячать. Більше там нічого доброго не бачив. Всюди тайга. Тисячі кілометрів від залізничної дороги. Було 40 градусів морозу. Ріка має майже кілометр ширини, і з другої сторони ведмеді ходять.

Якути там споконвіку живуть, знають ліси. Брусницю з’їдали всю, що близько. Щоб назбирати багато, треба їхати в тайгу. То якут на коні чи ослом їде на три-чотири дні. Набирає два мішки за день-два. Вони мали зброю і не боялися. А ми, спецпоселенці, що? Хіба сокиру за халявою.

В інституті грав у волейбол, боксом займався. На Чуї організував заняття з волейболу і футболу. На з’їзд сибіряків нас відправили на змагання до селища Мама. Зайняли друге місце з волейболу серед чотирьох чи п’яти команд.

І бокс виручав. Умів захиститися й дати здачі хамам та заздрісникам. Як була загроза, міг суперника повалити.

Через 9,5 року ми з мамою повернулися додому. Після смерті Сталіна нас звільнили.

У Тернополі жив мій друг, якого звільнили швидше. Ми з мамою два роки винаймали там квартиру. Коли тато прийшов із тюрми, вони поїхали на Львівщину, в село Мшана. Половину нашої хати зайняли переселенці з Лемківщини, двоє старих лемків. Батьків не пустили до другої половини. Люди із села, коли про це вчули, прийшли увечері. Зачинили хату, окружили і так тримали цілу ніч. Зранку відпустили. Тато й мама зайшли у другу частину хати. Зжилися. Коли лемко помер, тато мусів його хоронити. Його дружина їздила до Львова молоко продавати. Одного разу пішла на станцію – впала і померла. Тато ще і її ховав.

А я в Тернополі лишився. На різних роботах працював. Знову вступив до поліграфічного інституту у Львові. Через шість років отримав диплом. Тут мене сприймали спершу з підозрою, не довіряли, бо, мовляв, бандерівець.

У радянські часи багато людей пройшли через табори. Боялися одне одного.

З дружиною Любою зустрічалися в Сибіру. Ми любили одне одного, але не одружувалися там. Рабів плодити не хотіли. Побралися тут. Дружина на три роки старша. Ми їхали разом до Сибіру і назад разом верталися. Вона була студенткою п’ятого курсу медичного інституту. Працювала лаборанткою в лікарні в Сибіру. Їй дозволили поновитися.

Померла два роки тому.

Не знаю, скільки намалював картин. Частину вкрали. Мав багато заздрісників, бо отримав підвал під майстерню. Двічі цупили. Тепер можна будь-який замок відкрити. У мене є різні техніки робіт: гравюри, ліногравюри – це робота на камені. Також травлення, гратографія. Живопис теж є.”

91_річний_художник_з_Тернополя заслання_в_Сибір
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі

Суспільство
Міністр охорони здоров'я Максим Степанов вважає, що українці не вірять в ефективність вакцини проти коронавірусу вітчизняного виробництва лише тому, що мають упередження та комплекс національної меншовартості. У МОЗ звернулись до критиків. Скептики, які негативно коментували процес розробки української вакцини повинні змінити свої упередження. Про це Степанов заявив під час брифінгу МОЗ 26 жовтня, повідомляє 24 канал."Позбувайтеся цього комплексу національ...
Суспільство
Вчора на вулиці Шептицького у Тернополі виникла пожежа. Вогонь спалахнув в одній із квартир, що розташована на сьомому поверсі багатоповерхівки. Про це повідомляють у сюжеті Т1. Очевидці надіслали відео, повідомляючи, що пожежа почалась саме з кухні. Підозрюють, що сталось замикання у мікрохвильовці. Пожежу вдалось ліквідувати. Під час лиха згорів кухонний гарнітур, деякі речі домашнього вжитку, пошкоджено стіни помешкання.
Суспільство
Найближчим часом в Україні очікується зростання випадків коронавірусної інфекції. Утім, це не пов'язано з проведенням місцевих виборів. Про це виконуючий обов'язки генерального директора Центру громадського здоров'я Ігор Кузін повідомив у коментарі РБК-Україна. Він зазначив, що під час виборів на виборчих дільницях виконувалися всі рекомендації МОЗ. "Вибори - це, звичайно ризикована операція. Велика кількість людей, які контактують між собою, але все норми...
Кримінал
Працівники карного розшуку Тернопільського відділу поліції затримали раніше судимого жителя Одеси за вчинення крадіжки. Зловмисник виніс з помешкання, яке орендував, майна на 45 тисяч гривень   До поліцейських із заявою звернулася мешканка обласного центру. Жінка розповіла, що  здала на добу в оренду свою квартиру, а коли наступного дня прийшла забирати ключі, в помешканні не було ні кватиранта, ні дорогої техніки.   -Оперативно відреагувавши на звернення...
Суспільство
Підвищення температури тіла і лихоманка - це одні з головних симптомів коронавірусу. При цьому інфекція може протікати без жару, пише УНІАН. Яка температура при коронавірусі Підвищена температура зазвичай є першим симптомом коронавірусу, навіть якщо інші симптоми відсутні. Температура зазвичай підвищується на 6-10 день хвороби, після закінчення інкубаційного періоду. При коронавірусі температура тіла може різко підвищитися до 37-37,3°, іноді до 38°. Однак...
Спорт
На офіційній сторінці у Фейсбук футбольного клубу "Нива" з'явилася інформація, що деякі гравці та працівники ФК захворіли на коронавірус. Як відзначають у прес-службі ФК "Нива" станом на вчора 25 жовтня, три гравці, адміністратор, та лікар "Ниви" отримали позитивні тести на COVID-19. Про те це не завадило вирушити команді на матч в Одесу.
Суспільство
У КП "Тернопільводоканал" повідомили про відключення водопостачання на певних вулицях міста. У зв'язку з ремонтними роботами на водопровідній мережі Тролейбусна-Лучаківського 27 жовтня з 9:00 до 21:00 буде тимчасово припинено водопостачання за наступними адресами: вул. Тролейбусна 11, 11а, 11д, вул. Лучаківського 14, вул. Будного 28, 30, 32, 34. Також можливе пониження тиску на верхніх поверхах будинків вищезгаданих вулиць. Просимо вибачити за тимчасові не...
Кримінал
Співробітники Бучацького відділення поліції у вчиненні крадіжки підозрюють 17-річну жительку одного з сіл району. Дівчина поцупила куртку  з манекена, що стояв біля входу в торговий заклад.   До поліцейських із заявою звернулася власниця магазину та повідомила, що хтось викрав  жіночу куртку, яка була одягнена на манекен. Вартість втраченого – понад 800 гривень.   У ході оперативних заходів правоохоронці встановили зловмисницю, причетну до крадіжки. Нею ви...
Суспільство
У вересні цього року інстаграмом користувалися близько третини українців. Аналітична компанія HypeAuditor дослідила, скільки заробляють українські інфлюенсери у відомій соціальній мережі інстаграм. Про це розповіли в ефірі Сніданку з 1+1. Отже, найбільші прибутки у інстаграм-інфлюенсерів з аудиторією від 100 тисяч до 1 мільйона підписників. Вартість однієї публікації у такого блогера досягає 3 тисяч доларів. Окрім того, третина українських лідерів думок к...