Як виживають тернопільські заробітчани: 2-3 пакети харчів видає благодійна організація, а поношений одяг дають у сім’ях (фото)

Тетяна та Олексій Шульги: «Норвезькі жінки успішніші за чоловіків і менше схильні до депресій».

Тетяна та Олексій Шульги уже півтора року мешкають у столиці Норвегії Осло. Виїхали туди через тиждень після одруження. В Україні Олексій закінчив Львівську комерційну академію, він економіст за фахом, а Тетяна – випускниця Підгаєцького аграрного ліцею, за фахом – кухар. Молоді люди переконані, що в Осло більше можливостей для молодих сімей, аніж в Україні, пише Нова Тернопільська газета.  

– Більше року ми з Тетяною працювали в Італії, але там було доволі складно, платили небагато, – розповідає Олексій Шульга. – Друзі з Норвегії вирішили допомогти нам і виробили візу. Ми повернулися до України, одружилися і виїхали до Осло. Гроші заощаджували на поїздку, через те й великого весілля не справляли – відгуляли скромно, у колі друзів. 

– Чи сподобалося вам у Норвегії і як ви там почуваєтеся?

– Я відразу закохався в Осло. Дуже сподобалися чисті і впорядковані вулиці, автобуси приїжджають точно за розкладом, нема такої тисняви, як в Україні. Можна придбати картку за 800 гривень і користуватися нею впродовж місяця. Вона дійсна на будь-який вид міського транспорту і нема обмежень щодо кількості поїздок. Це доволі вигідно, особливо для нас із Танею, бо ми їздимо дуже багато. Ще нас здивувало, що там можна спокійно пити воду з-під крана — вона кришталево чиста і доволі смачна.

– Ким працюєте і чи підтримуєте стосунки з тамтешніми українцями?

– Нелегалом у Норвегії бути неможливо, адже просто не знайдете собі роботи. Усі заробітчани там працюють офіційно. В Осло є “Українська спільнота”, до якої належить 50 осіб, але думаю, що українців там набагато більше, можливо, хтось не знає про існування спільноти, а хтось, може, через свої клопоти не хоче підтримувати стосунків із земляками. 
Я доглядаю за семирічним хлопчиком Максимом із російської сім’ї і паралельно працюю помічником кухаря. Таня доглядає дворічну Олександру в російсько-норвезькій сім’ї. Росіян там багато. Для них у Норвегії особливі умови перебування, їм легше отримати дозвіл там залишитися. Росіяни переважно приїжджають туди на навчання, а вже згодом залишаються. 
Няні за шестигодинний робочий день платять на наші гроші від чотирьох з половиною до восьми тисяч гривень щомісяця. Поки що ми у Норвегії проживаємо за візою няні, відтак нам забороняється шукати іншу основну роботу. Якщо маєте диплом, то мінімальна зарплатня на наші гроші складатиме не менше 17 тисяч.

– Як вам вдається на такі скромні гроші виживати?

– Ціни в супермаркетах там не набагато вищі, аніж в Україні. Кілограм помідорів, скажімо, якщо перевести на наші гроші, коштує 15 грн., буханець хліба – 6 грн., кілограм курятини – 70 грн. Якщо не скуповувати делікатесів, то можна вкластися у 800 грн. за тиждень, не обмежуючи себе у м’ясному. Українці викручуються: раз на тиждень йдуть у благодійну організацію, де безкоштовно отримують 2-3 пакети харчів. За кімнату з ванною і туалетом та спільною кухнею платимо 500 доларів у місяць. Одяг купуємо під час розпродажів, а інколи в сім’ях, де працюємо, дають деякі речі.

– Розкажіть дещо про характер норвежців, їхні типові родини.

– Норвежці взагалі дуже замкнуті, стороняться чужинців. Проте, якщо вам вдається заслужити їхню довіру, зовсім по-іншому починають ставитися до вас, стають дуже доброзичливими. У них нема так, щоб комусь нагрубити чи розкритикувати, якщо їм щось не сподобалося, вони просто перестають з тобою спілкуватися, ображати там ніхто нікого не буде. Українців норвежці дуже поважають за чесність і працьовитість. У сім’ях там “головують” переважно жінки, багато керівних посад займають саме представниці прекрасної половини людства. Норвезькі жінки зазвичай успішніші за чоловіків. На кухні в їхніх сім’ях частіше господарює чоловік. Більше того, там сильна стать більше схильна до депресії і меланхолії. 

Декретна відпустка у норвежок сім місяців, після чого їм перестають виплачувати допомогу на дитину. До садочків приймають дітей з однорічного віку. Дітям там дозволено все, через те батьки бояться бити своїх малюків, бо їх можуть позбавити батьківських прав. 

– Який спосіб життя провадять норвежці, чи борються зі шкідливими звичками?

– Та вони просто “схибнуті” на спорті! Трапляється, виходжу з дому о сьомій ранку, дивлюся, а тренажерний зал уже переповнений. Найпоширенішими видами спорту є біг, лижі, зимове плавання, велоспорт. Норвежці пильно стежать за усіма спортивними ноу-хау. 
Коли приїдете до Норвегії, будете вельми здивовані, адже там у супермаркетах не знайдете ані цигарок, ані алкоголю, хіба що пиво. Цигарки, як і алкоголь, продають у спеціальних крамницях, тож іноземцям спершу доволі важко зорієнтуватися. Магазини з алкоголем у будні працюють до дев’ятої вечора, а у вихідні – лише до шостої. Я зауважив, що таких “точок” дуже мало, в Осло, напевне, не більше десяти.

Цигарки заховані в ящиках від дитячих очей. Жінки дуже багато палять. Пачка цигарок, якщо перевести на українські гроші, коштує 110 гривень, відтак багато українців, побачивши таку ціну, змушені кидати палити. До речі, у Норвегії замість цигарок продають спеціальні подушечки з нікотином, які кладуть за верхню губу. Вони менш шкідливі, а ефект той же, що й від випаленої цигарки. Не розумію, чому в Україні нема таких подушечок.

– Як зазвичай проводите вихідні?

– Відпочиваємо вдома або ходимо в гості до українських друзів. Раз у місяць з Німеччини приїжджає до спільноти український священик і відправляє Службу Божу. У вільний час вчимо норвезьку мову, вона важкувато нам дається. Якщо італійську ми освоїли за рік перебування на Апеннінах, то норвезьку за півтора року не змогли вивчити. Добре, що там є безкоштовні бібліотеки з комп’ютерами та інтернетом, відтак можна будь-коли прийти і повчитися. Цікаво, що там можна знайти книги як російською, так і українською мовами, головне – бажання вчитися.

– Чи якось змінило вас проживання у Норвегії?

– Ми почали раціональніше харчуватися, їмо багато овочів, фруктів та свіжих салатів. Раз на тиждень також обов’язково відвідуємо тренажерний зал, влітку бігаємо. Життя за кордоном дуже загартовує, нема часу на усілякі дурниці, не пам’ятаємо, коли востаннє вмикали телевізор. Хоча спочатку були певні труднощі, але вони тільки зблизили нас. На чужині ми розуміємо, що повинні триматися одне одного, адже там у нас більше нікого нема.

– Чи плануєте повернутися на батьківщину?

– Так, але хочемо в фінансовому плані міцніше стати на ноги. Я мрію бути шеф-кухарем, тож планую відвідувати спеціальні курси з кулінарії. Можливо, в Україні вдасться відкрити власний ресторан. А поки що чекаємо на закінчення візи няні, щоб влаштуватися на кращу роботу.