Шанс, який випадає раз у житті – за 5 місяців навчання в Австрії тернополянка побачила справжнє студентське життя (фото)

Руслана Калинчук: «В австрійських школах на уроці двоє вчителів».

«Такий шанс випадає раз у житті, тож я вирішила його не втрачати», – саме так про своє навчання у австрійській вищій педагогічній школі міста Клагенфурт розповідає 19-річна тернополянка Руслана Калинчук.

Руслана – студентка третього курсу факультету іноземних мов Тернопільського педагогічного університету. До Австрії поїхала навчатися за програмою обміну студентами. У Клагенфурті Руслана прожила п’ять місяців.

– Як студентку-іноземку мене поселили в гуртожитку, – розповідає дівчина. – Хоча гуртожитком це назвати важко, окрім того, що лише спільна кухня. У кімнаті усі зручності – туалет і ванна кімната з пральною машинкою. На кухні є увесь потрібний посуд, тому чогось привозити з дому не було потреби. Раз на тиждень до кімнати приходила прибирати покоївка. Я жила разом з дівчиною з Туреччини. Там немає такого, як у нас, що в кімнатах можуть жити і п’ятеро студентів. Не знаю чому, але усі думали, що якщо я приїхала з України, то повинна розмовляти російською…

Студентом можна стати і в 40

Форма і сам процес навчання в Австрії дещо відрізняється від нашого. За словами Руслани, пари у вищій школі Клагенфурта тривають півтори години, а не годину і двадцять хвилин, як у нас. Там нема чіткого розмежування між лекціями та семінарами. Окрім того, вік студентів може бути доволі різний.

– Я була наймолодшою у групі, разом зі мною навчалося одне подружжя, яке уже мало двох дітей, та жінка близько сорока років, – каже Руслана Калинчук. – Там також не враховуються роки навчання, а семестри, які ти закінчив. Приміром, у педагогічному я навчаюся на третьому курсі, а там – п’ятому семестрі.

Дівчина розповідає, що у вищій педагогічній школі немає величезної межі між студентами та викладачами.

– В Україні викладачі, як правило, доволі осторонь тримаються від студентів, – зазначає Руслана. – А там навпаки – стосунки викладач-студент є доволі товариськими. Викладач намагається стати другом і усіляко донести матеріал до студентів. Більшість пар проходять не у формі лекцій, а дискусій, обговорень, практичних занять. Навіть столи в аудиторії розміщені у формі букви «П» – щоб викладач, стоячи посередині, зміг встановити контакт з кожним студентом. У такий спосіб набагато цікавіше і легше засвоїти матеріал. Окрім того, якщо тобі щось незрозуміло або хочеш щось з’ясувати, можеш спокійно надіслати викладачеві лист на емейл і він тобі обов’язково відповість.

Найкраща оцінка – одиниця

Найвищим балом вважається 1, а найнижча оцінка – 5. Списувати чи підказувати на контрольних в Австрії не заведено, кожен сам за себе.

– Якоїсь гострої конкуренції чи неприязні з боку моїх іноземних одногрупників я не відчула, радше навпаки, – зізнається Руслана. – Якщо чогось не розумієш чи не знаєш, тобі ніколи не відмовлять у допомозі. Проте на контрольних кожен хвилюється за себе, щоб отримати вищий бал. Якщо чогось не знають, замість шпаргалок використовують інтернет на телефонах. Затятих двієчників у моїй групі не було, там престижно гарно вчитися. Я помітила, що бібліотека в школі доволі бідна порівняно з нашою університетською. Хоча за бажанням можна записатися до центральної міської бібліотеки, але, зазвичай, усі користуються електронними книгами в інтернеті.

Перерви між парами могли тривати кілька годин, а тому часу, за словами дівчини, було вдосталь, щоб підготуватися.

– Я не пригадую, щоб я цілу ніч сиділа над книжками, – каже Руслана. – Навантаження було помірним. Залишався час на відвідини своїх друзів у гуртожитку чи піти куди-небудь після навчання. Товаришувати намагалася лише з іноземцями, хоча були й російськомовні студенти, щоб більше практикуватися англійською та німецькою мовами.

Українські школярі розумніші за австрійських

За словами тернополянки, найважче їй було у перший місяць навчання, оскільки всі предмети викладали німецькою, а інколи переходили на своєрідний акцент, притаманний Клагенфурту.
– Предмети суттєво відрізнялися від тих, що я звикла вивчати в університеті, – продовжує розповідь Руслана. – Там не вчать чогось загального, а суто те, що застосовуватимеш на практиці, будучи вчителем чи викладачем.

За той час, що Руслана провчилася в Австрії, у неї було дві практики у підготовчій та середній школах. Дівчина відзначила, що українські діти набагато ерудованіші та розумніші.

– Ми безпосередньо не проводили навчання, були лише спостерігачами, – розповідає Новій Тернопільській газеті тернополянка. – Цікаво, що на уроках у середній школі присутні двоє вчителів. У той час, коли один з них пояснює біля дошки, інший спостерігає за порядком у класі. Вони пояснили, що діти тепер доволі гіперактивні, а тому одному вчителеві впоратися важко. Там дозволяється дитині встати упродовж уроку і підійти до полиці чи до шафи. Це, звісно, відволікає. Мобільними на уроках ніхто не користується, там це суворо заборонено. Упродовж уроку нема такого посиленого навчання порівняно з Україною. У нас вчителю уроку бракує, щоб пояснити матеріал, передбачений програмою. А там дітей ніхто не завантажує. Можливо, це і правильно.

П’ять місяців навчання в Австрії для Руслани промайнули, як одна мить.

– Поїхати навчатися за кордон було моєю мрією, тим паче, що я – майбутній вчитель німецької, отже, без мовної практики — ніяк, – розповідає вона. – Ці п’ять місяців були такими цікавими й насиченими, що зовсім не хотілося повертатися додому. Дуже сумую за своїми новими друзями. Тепер спілкуюся з ними лише через скайп. Запитують чи я не приїду навчатися на новий семестр? Мені шкода, але, на жаль, це неможливо, мушу довчитися тут.